Йорданський Микола Іванович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Йорданський Микола Іванович

ЙОРДА́НСЬКИЙ Микола Іванович (псевд.: Тихон, Негорев; 04(16). 12. 1876, м. Новохоперськ, нині Воронез. обл., РФ – 29. 12. 1928, Москва) – політичний діяч, публі-цист. Від 1892 навч. у г-зіях Харкова та Сімферополя, від 1895 – у С.-Петербур. ун-ті, звідки 1899 виключений за кер-во студент. політ. страйком. Відтоді працював у с.-д. орг-ціях С.-Петербурга, Сімферополя, Севастополя, неодноразово заарештовувався поліцією. Після 2-го з’їзду РСДРП (1903) приєднався до меншовиків (найближчий соратник Г. Плеханова). 1905 як чл. Центр. групи меншовиків входив до складу Ради робітн. депутатів С.-Петербурга, 1906 на з’їзді РСДРП у Стокгольмі обраний канд. у чл. ЦК. Від 1899 займався актив. публіцист. діяльністю, зокрема 1904–05 – ред. г. «Искра» (Женева), 1908–17 – ж. «Современный мир» (Петроград, нині С.-Петербург). 1911 за вид-во парт. г. «Звезда» висланий під нагляд поліції у Фінляндію, де перебував до 1913. Після Лютн. революції 1917 – комісар Тимчас. уряду на Пд.-Зх. фронті. У вересні 1917 брав участь у ліквідації заколоту генерала Л. Корнілова, у жовтні того ж року намагався організувати перевезення з фронту до Москви військ. частин, вірних Тимчас. уряду, для придушення зброй. виступу більшовиків. Емігрував до Фінляндії. Видавав у Гельсинкі прорад. г. «Путь», за що 1922 висланий до РСФРР. Вступив до ВКП(б). 1923–24 – повноваж. представник СРСР в Італії; від 1924 – співроб. Держ. вид-ва РСФРР (Москва). Автор пр. «Конституционное движение шестидесятых годов» (С.-Петербург, 1906) і багатьох публікацій у період. виданнях.

Літ.: Куприна-Иорданская М. К. Годы молодости. Москва, 1966.

Р. В. Пилипчук

Стаття оновлена: 2011