Кот Станіслав - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Кот Станіслав

КОТ Станіслав (Kot Stanisław; 22. 10. 1885, с. Руда, нині Підкарп. воє­водства, Польща – 26. 12. 1975, Лондон) – польський історик куль­тури, громадсько-політичний діяч. Почес. д-р Оксфорд. (1941) і Базел. (1959) ун-тів, проф. (1920), дійс. чл. Польс. ака­демії знань (1928). Дійс. чл. НТШ (1952). Чл. Наук. т-ва у Льво­ві (1930). Вивчав історію (зокре­ма літ-ри) та право у Львів. ун-ті (1904–09), де захистив докторат. Учителював, водночас 1908–10 був головою Львів. округу Т-ва нар. ун-тів ім. А. Міцкевича. 1912–14 продовжив навч. у Франції, працював у архівах Німеччини, Швейцарії, Бельгії, Ні­дерландів. Від 1915 – дир. бю­ро преси і пропаганди військ. де­партаменту Гол. нац. ком-ту. 1920 габілітувався з історії польс. куль­тури 16 ст. у Яґеллон. ун-ті в Кра­кові, де відтоді очолював каф. історії культури. Гол. ред. часопису «Wiadomości Polskie» (1914–19), наук. кер. і ред. серії «Bib­lioteka Narodowa» (від 1919), ред. квартальника «Reformacja w Pol­sce» (1921–39). Через участь у протесті проти ув’язнення опозиц. політ. діячів і ухвалення закону, що обмежував самоупра­вління ВНЗів, вимушено ви­йшов на пенсію. Один із лідерів, 1936–39 – чл. виконкому опозиц. Селян. партії; 1939–41 – мі­ністр внутр. справ польс. еміграц. уряду В.-Е. Сікорського в Парижі; 1941–42 – посол уряду в Мос­кві; 1942–43 – держ. міністр польс. уряду і його представник на Бли­зькому Сх., де на той час було розміщено переважну більшість польс. військ. підрозділів; 1943–44 – міністр інформації. 1945 по­вернувся до Польщі, Тимчас. уря­дом нац. єдності признач. послом Польщі в Італії. Після загострення репресій в Польщі в ході соціаліст. перетворень 1947 відмовився від посади і залишив­ся в еміграції. Очолював гол. раду Польс. селян. партії (від 1955). Досліджував історію освіти й культури, ідеол. і політ. доктрини 16–17 ст., укр.-польс. взаємини, зокрема обставини укладан­ня Гадяц. договору 1658 і діяльність Ю. Немирича.

Пр.: Andrzej Frycz Modrzewski o wy­chowaniu i szkole. Lwów, 1910; Szkol­nictwo parafialne w Małopolsce XV–XVIII w. Lwów, 1912; Komisja Edukacji Naro­dowej 1773–1794. Kraków, 1923; Refor­ma szkolna Stanisława Konarskiego. Kra­ków, 1923; Historia wychowania: Zarys podręcznikowy. Warszawa, 1924; 1996; Hel­mtedt i Zamość: Z dziejow kultury humanistycznej. Zamość, 1929; Zygmunt August i rozkwit reformacji w Polsce, 1548–1572. Kraków, 1929; Ideologia politycz­na i społeczna braci polskich, zwanych arianami. Warszawa, 1932; Polska Złotego Wieku wobec kultury zachodniej. Kra­ków, 1932; Historia wychowania. T. 1–2. Warszawa, 1934; Listy z Rosji do gene­rała Sikorskiego. Londyn, 1955; Polska Złotego Wieku a Europa: Studia i szkice. Warszawa, 1957; Rozmowy z Kremlem. Lon­dyn, 1959; Jerzy Niemirycz: w 300-lecie ugody hadziackiej. Paryż, 1960.

Літ.: J. Tazbir. Stanisław Kot // Kwar­talnik Historyczny. 1976. № 83; T. P. Rut­kowski. Stanisław Kot 1885–1975: Bio­grafia polityczna. Warszawa, 2000; Stani­sław Kot – uczony i polityk. Kraków, 2002.

Л. О. Зашкільняк

Стаття оновлена: 2014