Кот Станіслав

КОТ Станіслав (Kot Stanisław; 22. 10. 1885, с. Руда, нині Під­карп. воє­водства, Польща — 26. 12. 1975, Лондон) — польський історик куль­тури, громадсько-політичний діяч. Почес. д-р Оксфорд. (1941) і Базел. (1959) університетів, професор (1920), дійс. чл. Польс. ака­демії знань (1928). Дійсний член НТШ (1952). Член Наук. товариства у Льво­ві (1930). Ви­вчав історію (зокре­ма літ-ри) та право у Львів. університеті (1904–09), де захистив докторат. Учителював, водночас 1908–10 був головою Львів. округу Товариства нар. університетів ім. А. Міцкевича. 1912–14 продовжив навч. у Франції, працював у архівах Німеч­чини, Швейцарії, Бельгії, Ні­дерландів. Від 1915 — директор бю­ро преси і пропаганди військ. де­партаменту Гол. нац. комітету. 1920 габілітувався з історії польс. куль­тури 16 ст. у Яґел­лон. університеті в Кра­кові, де від­тоді очолював каф. історії культури. Гол. ред. часопису «Wiadomości Polskie» (1914–19), наук. кер. і ред. серії «Bib­lioteka Narodowa» (від 1919), ред. квартальника «Reformacja w Pol­sce» (1921–39). Через участь у протесті проти увʼязне­н­ня опозиц. політ. діячів і ухвале­н­ня закону, що обмежував самоупра­влі­н­ня ВНЗів, вимушено ви­­йшов на пенсію. Один із лідерів, 1936–39 — чл. виконкому опозиц. Селян. партії; 1939–41 — мі­ністр внутр. справ польс. еміграц. уряду В.-Е. Сікорського в Парижі; 1941–42 — посол уряду в Мос­кві; 1942–43 — держ. міністр польс. уряду і його пред­ставник на Бли­зькому Сх., де на той час було роз­міщено пере­важну більшість польс. військ. під­роз­ділів; 1943–44 — міністр інформації. 1945 по­вернувся до Польщі, Тимчас. уря­дом нац. єд­ності при­знач. послом Польщі в Італії. Після загостре­н­ня ре­пресій в Польщі в ході соціаліст. пере­творень 1947 від­мовився від посади і залишив­ся в еміграції. Очолював гол. раду Польс. селян. партії (від 1955). Досліджував історію освіти й культури, ідеол. і політ. доктрини 16–17 ст., укр.-польс. взаємини, зокрема об­ставини укла­дан­ня Гадяц. договору 1658 і діяльність Ю. Немирича.

Пр.: Andrzej Frycz Modrzewski o wy­chowaniu i szkole. Lwów, 1910; Szkol­nictwo parafialne w Małopolsce XV–XVIII w. Lwów, 1912; Komisja Edukacji Naro­dowej 1773–1794. Kraków, 1923; Refor­ma szkolna Stanisława Konarskiego. Kra­ków, 1923; Historia wychowania: Zarys podręcznikowy. Warszawa, 1924; 1996; Hel­mtedt i Zamość: Z dziejow kultury humanistycznej. Zamość, 1929; Zygmunt August i rozkwit reformacji w Polsce, 1548–1572. Kraków, 1929; Ideologia politycz­na i społeczna braci polskich, zwanych arianami. Warszawa, 1932; Polska Złotego Wieku wobec kultury zachodniej. Kra­ków, 1932; Historia wychowania. T. 1–2. Warszawa, 1934; Listy z Rosji do gene­rała Sikorskiego. Londyn, 1955; Polska Złotego Wieku a Europa: Studia i szkice. Warszawa, 1957; Rozmowy z Kremlem. Lon­dyn, 1959; Jerzy Niemirycz: w 300-lecie ugody hadziackiej. Paryż, 1960.

Літ.: J. Tazbir. Stanisław Kot // Kwar­talnik Historyczny. 1976. № 83; T. P. Rut­kowski. Stanisław Kot 1885–1975: Bio­grafia polityczna. Warszawa, 2000; Stani­sław Kot — uczony i polityk. Kraków, 2002.

Л. О. За­шкільняк

Завантажити статтю