Кочур Григорій Порфирович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Кочур Григорій Порфирович

КО́ЧУР Григорій Порфирович (04(17). 11. 1908, с. Феськівка, нині Менського р-ну Черніг. обл. – 15. 12. 1994, Київ, похов. у м. Ір­пінь Київ. обл.) – перекладач, поет, літературознавець. Чл. СПУ (1968–73, від 1988), дійс. чл. НТШ (1993). Премія ім. М. Рильського (1989), медаль ім. М. Грушевсь­кого НТШ (1993). Держ. премія України ім. Т. Шевченка (1995, по­смертно). Закін. Київ. ІНО (1932). Відтоді викладав у Тираспол. пед. ін-ті (нині Молдова), 1936–41 – зав. каф. літ-ри Вінн. пед. ін-ту. 5 жовтня 1943 заарешт. у Полтаві, за звинуваченням у приналежності до ОУН засудж. до 10-ти р. ув’язнення, перебував у таборі м. Інта (нині Респ. Комі, РФ). Звільн. 8 січня 1953, ре­­абіліт. 1962. Мешкав у Ірпені. Був ініціатором більшості заходів у галузі укр. худож. перекладу, мав великий вплив на зростання про­фес. рівня перекладац. майстер­ності та перекладо­знав. думки в Україні, на рух шістдесятництва. Перекладав твори 30-ти нац. літ-р з 25-ти мов, зокрема давньогрец. (Тіртей, Сапфо, Софокл), давньорим. (Горацій, Ові­дій), англ. (О. Шеллі, Дж. Кітс, Т.-С. Еліот), італ. (Ф. Петрарка, Дж. Леонарді, Дж. Родарі), іспан. (Х. Хіменес), нім. (Й.-В. Ґете, Г. Гайне, А. Ґріфіус), франц. (Ф. Війон, А. Рембо, С.-Ж. Перс, С. Малларме), грец. (К. Кавафіс, Я. Ріцос), лит. (Майроніс), латв. (Я. Райніс), груз. (Н. Бараташвілі, Г. Табідзе), з поезії США (Е.-А. По, Г. -В. Лонґфелло), нікараґуан. (Р. Даріо), португал. (Ф. Песоа), бразил. (Ж.-М. Ма­шаду-ді-Асіс), польс. (А. Міцкевич, Ю. Словацький, Ю. Тувім, Т. Ружевич), чес. (Я. Неруда, П. Без­руч, Ї. Волькер, В. Незвал), словац. (Я. Коллар, Гвєздослав, Л. Новомеський, А. Плав­ка), болгар. (П. Яворов, Н. Лілєв), словен. (Ф. Прешерн), серб. (М. Настасієвич), хорват. (Т. Уєвич) та ін. Упорядник і автор пе­рекладів до багатьох антологій, зокрема словац., чес. (обидві – 1964) та лужичан. (1970; усі – Київ) поезій. Його переклади опубл. у зб. вибр. поезій Ю. Тувіма (1963), Д. Гофштейна (1965), О. Блока (1980), Янки Купали (1982); у серії «Перлини світової лірики» – поезії Я. Райніса (1965), М. Богдановича (1967), Ю. Словацького (1969), Ж.-П. Бе­ранже (1970), П. Безруча (1970), Л. Новомеського (1982), Ї. Воль­кера (1986), Дж. Леопарді (1988), у зб. світ. поезії кін. 18 – 1-ї пол. 19 ст. «Співець» (1972) та антич. поезії «Золоте руно» (1985; усі – Київ). Окремо видано проз. переклади зі словац. мови – рома­ни «Живі і мертві» (1961), «Дзво­ни вістують день» (1964) В. Мінача, повість «Опришкове дитинство» Л. Ондрейова (1964); з чес. – роман «Там, де гори зе­лені…» Й. Томана й М. Томанової (1962). Переклав драму «Гамлет, принц данський» В. Шекспіра (1964; 1969; 1991; 2003, неодноразово поставлено в укр. театрах). Вийшли зб. його пере­к­ладів «Відлуння» (1969), «Друге відлуння» (1991), «Третє відлун­ня» (2000; 2008), а також власних поезій «Інтинський зошит» (1989; усі – Київ). У перекладах уникав зайвої українізації, обачно ставився до лексич. і структурно-конотат. реалій. Співупорядник і автор коментарів до кн. «Вибране» (1966, спільно з В. Петровим) та творів у 2-х т. М. Зеро­ва (1990, спільно з Д. Павлич­ком); автор числен. широкомасштаб. дослідж. з історії та теорії перекладу, передмов до укр.-мов. ви­дань творів П. Верлена, Ф. Шіллера, Дж. Боккаччо, Я. Гашека, статей в УЛЕ. 1997 у Ірпіні відкрито Літ. музей К.; 1998 ім’ям К. названо новоутвор. каф. перекладознавства і контрастив. лінг­вістики Львів. ун-ту. Відбулися Всеукр. (Львів, 1993 і 2007) та Міжнар. (Київ–Ірпінь, 2003; Львів, 2009) конф., присвяч. життю й діяльності К. Засн. літ. премію ім. К. (2009).

Пр.: Майстри перекладу // Всесвіт. 1966. № 4; Шекспир на Украине // Мас­терство перевода. Москва, 1968; Данте в украинской литературе // Дантов. чтения. Москва, 1971; Арістофанів сміх // Всесвіт. 1981. № 6; Зеров і Словацький // Там само. 1988. № 8; Кілька уваг про Василя Мисика та його переклад «Ромео і Джульєтти» // Прапор. 1988. № 9; Феномен Миколи Лукаша // Сучасність. 1989. № 2; Література та переклад: Дослідж., рец., літ. портрети, інтерв’ю: У 2 т. К., 2008.

Літ.: Коротич В. Шляхи пізнання // Кочур Г. Відлуння. К., 1969; Білецький А. На вершині життя і творчості // ЛУ. 1988, 24 листоп.; Скуратівський В. «Рядок у слові нелукавім…» // Кочур Г. Інтинський зошит. К., 1989; Новикова М. Перекла­дацький світ Григорія Кочура // Кочур Г. Друге відлуння. К., 1991; Медвідь О., Петришин І. Відлуння поетичних перлин: Про переклади Г. Кочура // Теорія і практика: Зб. К., 1991. Вип. 17; Зорів­чак Р. Життєвий і творчий шлях Григорія Кочура // Нар. воля. 1994, 29 груд.; 1995, 12, 19 і 26 січ.; Череватенко Л. «Отак і будеш у чужім труді та своє шукати…» // Дніпро. 1995. Ч. 9/10; Габлевич М. Два українські «Гамлети» // Проблеми літературознавства і худож. перекл. Л., 1997; Кочур А. Вагомий до­робок перекладача // СіЧ. 1998. № 8; Зорівчак Р. Вічне відлуння майстра // Дзвін. 1998. № 11; Дзюба І. Крізь поетичні обрії століть // Кочур Г. Третє відлуння. К., 2000; Москаленко М. Новознайдені переклади Григорія Кочура // Все­світ. 2000. № 3/4; Новикова М. «Шухлядний» цикл Григорія Кочура // Там само; Кочур А. Редагував? Перекладав? Ось у чім питання… // Сучасність. 2001. № 2; Савчин В. З епістолярної спадщини М. Лукаша і Г. Кочура // Дивослово. 2003. № 3; Григорій Кочур: Біобібліогр. покажч. у 2 ч. Л., 2006; Зорівчак Р. У духовно-культурному полі Григорія Кочура – теоретика й історика українського перекладу // Кочур Г. Література та переклад: До­с­лідж., рец., літ. портрети, інтерв’ю: У 2 ч. К., 2008; Її ж. Кочуро­знав­ство початку ХХІ віку: (до 100-річчя від дня народж. Майстра – дійсного члена НТШ) // Зап. НТШ. 2009. Т. 257.

Р. П. Зорівчак

Стаття оновлена: 2014