Іконопис

ІКОНО́ПИС — особливий вид станкового живопису, твори якого є обʼєктом культу та поклоні­н­ня; традиція зображувати Христа, Богородицю, святих і біблійні події, що сформувалася і роз­винулася у східнохристиянській культурі. У візант. сакрал. мистецтві склалися канони пред­ставле­н­ня тих чи ін. священ. зображень, що усталилися після 7-го Вселен. собору 787. Першим іконописцем вважають євангеліста Луку, приписуючи йому окремі ікони Богородиці. Однією з них була чудотворна «Богородиця Одигітрія», яку імператриця Пульхерія привезла до Кон­стантинополя зі Святої Землі. Кілька найдавніших чудотвор. ікон (зокрема «Богородиця з Дитям» та «Нерукотворний Образ», 6 ст.) — у Римі; велика колекція унікал. образів 6–8 ст., мальованих у техніці енкаустики (холодного воску) на дошці — у монастирі св. Катерини на Синаї. Ікони «Богородиця з Дитям», «Св. Сергій і Вакх», «Св. Іван Хреститель», «Св. Платон та Гликерія» (6–7 ст.; найдавніші, що зберігаються в Україні) з цього монастиря у 19 ст. привезені до Києва (в екс­позиції Нац. музею мистецтв ім. Б. та В. Ханенків у Києві). Техніка і канони іконописа­н­ня усталилися у візант. мистецтві. Ви­значальними для ікони були умовність та позачасовість (площин­ність, обернена пер­спектива, умовне середовище, чисті кольори, присутність золота і срібла — символи Божествен. світла та раю). Христа, Богородицю, святих зображували з німбом, фронтально або оберненими. Тоді ж ви­значили атрибути та елементи вбра­н­ня святих, кольори одягу Христа, Богородиці. Для ікон використовували прориси, техніку І. описували у посібниках. На зламі 1 тис. у традицію візант. І. уві­йшло темперне малярство (пігмент роз­водили з яєчною емульсією). В ікон. щиті вирізали ковчег, що від­діляв зображе­н­ня від реал. світу. На дошку ікони накладали паволоку (тонка тканина для запобіга­н­ня утворен­ню тріщин на зображен­ні), яку покривали левкасом (суміш крейди з клеєм, що наносили рівномірно кілька разів, щоразу шліфуючи поверх­ню), на якому малювали рисунок, золотили тло та німби. Цю техніку за­стосовують в І. донині.

На українські землі традиції І. пере­йшли з Візантії. Першими іконописцями тут були греки, які працювали з місц. майстрами. У 2-й пол. 11 ст. іконописну майстерню засн. при Києво-Печер. лаврі. У «Києво-Печерському патерику» зафіксовано імена видат. іконописців княжого періоду — місц. монахів Алімпія та Еразма. Мистецтво І. у Києві 11–12 ст. досягло найвищих вершин. Ві­домі ікони цього часу — «Св. Георгій», «Нерукотворний Образ», «Богородиця Велика Панагія» (усі — ДТГ, Москва), «Благовіще­н­ня», «Ангел Золоте Волос­ся». Окремі чудотворні ікони привезли на укр. землі з Візантії. Найві­доміші серед них — «Богородиця Вишгородська-Володимирівська» (кін. 11 — поч. 12 ст., ДТГ), «Богородиця Белзько-Ченстоховська» (пере­мальована 15 ст.; м. Ченстохова, Польща), «Богородиця Холмська» (кін. 11 — поч. 12 ст., Волин. крає­знавчий музей у Луцьку). Ці ікони неодноразово по­вторювали, окремі з них також мали славу чудотворних. Мистецтво І. активно роз­вивалося на укр. землях післякнязів. періоду. З цього часу збережено більше ікон (повʼязані пере­важно із зх.-укр. землями), по­значених високим мист. рівнем викона­н­ня, наповнених символікою та одухотвореністю. Традиції княжого І. від­чутні в образах «Богородиця з Дитям» з Луцька 14 ст. (НХМ), «Богородиця Одигітрія» із с. Дорогобуж Гощан. р-ну Рівнен. обл. (Рівнен. крає­знавчий музей), «Св. Юрій Змієборець» із с. Станиля Дрогоб. р-ну Львів. обл. (Нац. музей у Львові). У стиліст. виконан­ні зх.-укр. ікон 15 ст. помітні різні автор. почерки, що до­зволяє зарахувати їх до окремих маляр. середовищ. Одним маляр. осередком повʼязана група ікон кін. 14–15 ст. із с. Вільшанка Жовків. р-ну, ікони 2-ї пол. 15 ст. із с. Здвижень Бродів. р-ну (обидва — Львів. обл.). Тематично поширеними у цьому часі були «Богородиця Одигітрія», «Спас Пантократор», «Нерукотворний Образ», «Св. Миколай», «Св. Параскева», «Св. Юрій Змієборець». Збереглося чимало Молитов. чинів, які у пере­двівтар. пере­городці були над наміс. ярусом. Загалом більшість збережених ікон цього часу можна повʼязувати з пере­двівтар. пере­городкою у храмі. Особливістю цих ікон було локал. тло (вохристе, зеленаве, червоно-оранжеве). У Галичині і на Лемківщині ікони малювали пере­важно на липових дошках, на Волині — на хвойних. На звороті ікон­ний щит закріпляли шпугами, пере­важно з дуба. Укр. І. 16 ст. презентує еволюцію візант. іконогр. традиції з від­чутнішими впливами зх.-європ. стилістики. Збереглися під­писні ікони з датою та іменем майстра. Так, автор. почерк із вираз. наслідува­н­ням монум. мистецтва пред­ставляє майстер Дмитрій (ікона «Христос Пантократор», 1565, м. Долина Івано-Фр. обл.; Нац. музей у Львові). Ін. манеру І. пред­ставляє майстер Олексій, який працював у серед. 16 ст. Серед кращих на­дбань іконопис. мистецтва того часу можна вважати ікону «Богородиця з Дитям» із с. Красів Микол. р-ну Львів. обл., святк. чин із с. Дальова (нині Польща; обидва — Нац. музей у Львові). На­прикінці 16 ст. на зх.-укр. землях дедалі активніше діяли локал. іконописні осередки, зокрема самбірський із пров. май­стром Федуском (залишив під­пис та дату 1579 на іконі «Благовіще­н­ня Богородиці» із с. Іваничі на Волині (нині смт; Харків. ХМ). 

На­прикінці 16 ст. на Бойківщині та Лемківщині також помітною стала діяльність напів­профес. майстрів, які працювали графічно, у декор. площин. манері. Новий напрям у роз­витку укр. І. пред­ставляє 17 ст. Перше місце посіла львів. іконописна школа з пров. майстрами Ф. Сеньковичем та М. Мороховським-Петрахновичем, які у 1620–40-х рр. працювали над іконостасом львів. Успен. Ставропігій. церкви (пере­несений до церкви св. Бориса та Гліба у с. Великі Грибовичі Жовків. р-ну). Вони за­провадили новий метод іконописа­н­ня: під­мальовки від­критих частин тіла виконували темперою, зображе­н­ня лесували олією. Така техніка давала можливість моделюва­н­ня форми, що й було притаман­ним укр. іконі того часу. Водночас трактува­н­ня тла ікони, пейзаж та арх-ру вирішували більш реалістично, на золочен­ні почали використовувати рельєф. декор. У сюжет. сценах (напр., про Різдво Богородиці, Введе­н­ня Богородиці у храм, Зішестя Святого Духа) дію пере­несено в інтерʼєр, який часто трактували реалістично з від­творе­н­ням побут. деталей. В остан. третині 17 — на поч. 18 ст. активно працював жовків. маляр. осередок із пров. іконописцями І. Рутковичем та ієромонахом Й. Кондзелевичем з білостоц. монастиря на Волині. Шедевром укр. І. того часу є іконостас із церкви Різдва Христового в Жовкві, намальований І. Рутковичем 1697–99 (Нац. музей у Львові). Особливого роз­квіту набув укр. І. барок. періоду. Мистецтво ікони активно роз­вивалося завдяки фінанс. під­тримці геть­манів та козац. старшини. У 2-й пол. 17 — 1-й пол. 18 ст. створ. величні багато­ярусні іконостасні комплекси з великою кількістю ікон в осн. та додатк. ярусах. В І. того часу роз­вивали нові теми, часто алегор. змісту, активніше інтер­претували старозавітні сюжети. Під впливом зх.-європ. мистецтва та місц. богослов. літ-ри набули популярності образи, неві­домі укр. середньовіч. мистецтву, — «Коронува­н­ня Богородиці», «Богородиця Мати Милосердя», «Богородиця Непорочного Зача­т­тя», «Новозавітня Трійця». Особливого значе­н­ня набуває сцена Покрову Богородиці, яка ві­дома у багатьох варіантах, одним з яких є «Козацька Покрова» з порт­ретами укр. геть­манів та полковників. Укр. І. 1-ї третини 20 ст. характеризують нові тенденції; цей час по­значений від­родже­н­ням нац. життя, що й вплинуло на роз­квіт мистецтва укр. ікони. Пров. іконописці М. Сосенко, П. Холодний, М. Бойчук, В. Дядинюк, М. Осінчук, Ю. Буцманюк створили ікони, використовуючи традиції давнього укр. І. Від­роджено техніку темпер. І. на дошці. Практично пере­рваний роз­виток укр. І. за рад. влади роз­почав новий етап із проголоше­н­ням незалежності України. Іконописців готують у Львів. АМ і Нац. академії образотвор. мистецтва та архітектури (Київ). Див. також Ікона.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю