Іларіон - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Іларіон

ІЛАРІО́Н (Шукало Роман Васильович; 03. 05. 1951, Львів) – церковний діяч УПЦ МП. Канд. с.-г. н. (1975). Ордени св. Антонія і Феодосія Печерських 2-го ступ. (1997), рівноапостол. князя Володимира Великого 3-х ступ. (1999–2004), преподобного Сергія Радонезького 2-го (1999) і 1-го (2011) ступ., св. апостола Іоана Богослова (2006). Повний кавалер ордена «За заслуги» (2001, 2007, 2011). Закін. Львів. с.-г. ін-т (1973), Одес. духовну семінарію (1984), Моск. духовну академію (1991). Викладав у Вишнян. с.-г. технікумі (Львів. обл., 1975–79). Від 1979 – псаломник Свято-Успен. храму Донецька. 1981 рукопоклад. у сан диякона, 1982 – священика, служив у Свято-Петропавлів. кафедрал. соборі Ворошиловграда (нині Луганськ). Від 1985 – настоятель Свято-Микол. храму м. Ровеньки, від 1988 – Свято-Микол. собору м. Старобільськ (обидва нині Луган. обл.). У вересні 1991 прийняв чернечий постриг, возвед. у сан архімандрита, хіротонізов. на єпископа Івано-Франківського та Коломийського, від 1992 – Херсонський і Таврійський, 23 листопада 1995 возвед. у сан архієпископа. Від вересня 1996 – архієпископ Донецький і Маріупольський (одночасно 1997–2007 керував Горлів. єпархією), від 2000 – у сані митрополита. Постій. чл. Священ. синоду УПЦ (від 2011). Стараннями І. зведено Свято-Преображен. кафедр. собор у Донецьку (освяч. 2009) і канонізовано 1998 митрополита Ігнатія Маріупольського (1715–86). Про І. знято д/ф «Покликаний об’єднувати» (2011, Донец. телебачення).

І. А. Козловський, І. Г. Луковенко

Стаття оновлена: 2011