Ілич Драґутин - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Ілич Драґутин

І́ЛИЧ Драґутин (Илић Драгутин; псевд. – Дороженко; 14. 02. 1858, Белґрад – 01. 03. 1926, там само) – сербський письменник, перекладач. Навч. у Белґрад. ун-ті (1878–81). У 1880-х рр. активно виступав з політ. статтями й памфлетами, гостро критикував антидемократ. і австрофіл. політику влади. Зазнав переслідувань. 1883–1912 – ред. низки часописів. Автор поет. зб. «Песме» (1884), «Освећено Косово» (1913), поеми «Последњи борац» (1889), істор. драм «Краљ Вукашин» (1882), «За веру и слободу» (1890), романів «Хаџи-Ћера» (1904), «Хаджи-Диша (1908), «Смрт краља Владимира» (1925), белетризов. життєпису Мухаммеда «Последњи пророк» (1896). Переклав серб. мовою низку пое- зій Г. Державіна, О. Пушкіна, М. Лермонтова, Дж.-Ґ. Байрона, Й.-В. Ґете, Г. Гайне. 1900 перебував у Москві, звідки привіз зб. «Кобзар» Т. Шевченка, 1914–19 – в Одесі. Окремі поезії І., зокрема «Коли помру...» (1899), позначені впливом творчості Т. Шевченка. Переклав Шевченків вірш «До Основ’яненка» (під назвою «Пред освитом» // ж. «Бранково коло», 1896, № 37; передрук. у ж. «Коло», 1902), поему «Іван Підкова» (ж. «Босанска вила», 1890, № 7), здійснив вільний переклад поезії «Думка» («Вітре буйний, вітре буйний...») – під назвою «Ветру. Подражавање Шевченку» (там само, 1895, № 20).

В. Г. Гримич

Стаття оновлена: 2011