Іллєнко Юрій Герасимович

ІЛ­ЛЄ́НКО Юрій Герасимович (09. 05. 1936, Черкаси, за паспортом — 18. 07. 1936, Дні­пропетровськ — 15. 06. 2010, с. Прохорівка Канів. р-ну Черкас. обл.) — кінорежисер, кіно­оператор, сценарист, педагог. Брат Вадима та Михайла Іл­лєнків, чоловік Л. Єфименко. Народний артист УРСР (1987). Держ. премії України ім. Т. Шевченка (1991), ім. О. Довженка (2005). Орден «За заслуги» 3-го (1996) та 2-го (2008) ступ. Державні нагороди СРСР. Член НСКінУ (1964). Закін. оператор. факультет ВДІКу (Москва, 1960; викл. Б. Волчек). Від­тоді працював пом. оператора на Ялтин. кіностудії худож. фільмів (нині АР Крим), від 1963 — на Нац. кіностудії худож. фільмів ім. О. Довженка (Київ). Водночас від 1968 (з пере­рвою) викладав у Київ. університеті театру, кіно і телебаче­н­ня: від 1990 — засн. і завідувач кафедри кінорежисури та кінодраматургії. Один із засн. і академік НАМУ (1996). Голова Держ. фонду укр. кінемато­графії при КМ України (1991–92). Президент першої в Україні приват. кіностудії «Фест-Земля» (від 1989). Член НРУ (1989–99). Як оператор зняв фільми: «Прощавайте, голуби!» (1960, реж. Я. Сегель, Центр. кіностудія дит. та юнац. фільмів ім. М. Горького та Ялтин. кіностудія худож. фільмів; приз «ФІ­ПРЕС­СІ» за «новатор. оператор. роботу» 14-го Мкф у м. Локарно, Швейцарія, приз «Срібний бумеранг» 11-го Мкф у Мельбурні; обидва — 1961), «Десь є син» (1962, реж. А. Войтецький, Ялтин. кіностудія худож. фільмів), «Тіні забутих предків» (1964, реж. С. Параджанов; понад 100 призів і дипломів Мкф), «Лісова пісня. Мавка» (1978, також реж. і автор сценарію; спец. приз «За послідовні пошуки зображал. засобів кіно» 4-го Вкф у Вільнюсі, 1981), «Аве, Марія» (1999, реж. Л. Єфименко; приз «Золотий витязь» 9-го Мкф з однойм. на­звою у Москві, приз за найкращу оператор. роботу Мкф «Від­крита ніч» у Києві; обидва — 2000), «Молитва за геть­мана Мазепу» (2002, також реж. і автор сценарію, зі­грав роль Маршала Жука; приз «Золота рибка–2002» за найкращий іноз. фільм 29-го Мкф у м. Інськ, Польща; усі — Нац. кіностудія худож. фільмів ім. О. Довженка). Як реж. по­ставив стрічки: «Криниця для спраглих» (1965; заборонений, реабіліт. 1987; диплом Мкф у Мюнхені, 1988), «Вечір на Івана Купала» (1968, автор сценарію; заборонений, реабіліт. 1987), «Білий птах з чорною ознакою» (1970, спів­автор сценарію; заборонений; «Золотий приз» 7-го Мкф у Москві, 1971, «Золота пектораль шаха Ірану» Мкф у Тегерані, 1972; дипломи Мкф у Сан-Франциско, Белґраді, Токіо, Сіднеї, Мельбурні та ін.), «Всупереч усьому» (1972, спільне виробництво з Югославією; приз «Срібна арена» Мкф у м. Пула, нині Хорватія), «Мріяти і жити» (1974, спів­автор сценарію, також зі­грав гол. роль Герасима), «Свято печеної картоплі» (1976), «Смужка нескошених диких квітів» (1978, за твором «Бригантина» Олеся Гончара), «Легенда про княгиню Ольгу» (1982), «Соломʼяні дзвони» (1984), «Лебедине озеро. Зона» (1989, 1-й недерж. фільм між­нар. виробництва Україна–США–Канада–Швеція; призи «ФІ­ПРЕС­СІ» та «ЕСКОР» молодої критики на Мкф у Кан­нах, 1989, приз за найкращу оператор. роботу на Мкф «Кінотавр» в Сочі, 1991, Мкф «Золотий витязь» в м. Нови Сад, Югославія, 1993; остан­ні 4 — автор сценарію). Зі­грав гол. роль Тимофія Сувернєва у фільмі «Вулиця Ньютона, 1» (1963, реж. Т. Вульфович, «Ленфільм»). Автор під­ручника з кінорежисури «Парадигма кіно» (у 4-х ч., К., 1999); роману-сценарію «Ага­сфер. Хроніка другого пришестя Христа» // «Київ», 1994, № 10; зб. есеїв «За українську Україну» (К., 2005); роману-хараману «Доповід­на Апостолові Петру» (у 3-х кн., Т., 2008); лібрето балетів «Ольга» (1982), «Прометей» (1990; обидва — композитор Є. Станкович, по­ставлені у Київ. театрі опери та балету ім. Т. Шевченка). Ві­домий також як живописець. Учасник між­нар. мистецьких ви­ставок від 1990. Персон. — у Києві (1965, 1999).

Завантажити статтю