Іллінці

ІЛЛІНЦІ́ — місто Він­ницької області, райцентр. Міській раді під­порядк. села Борисівка та Неменка. Знаходиться на р. Соб (притока Пів­ден­ного Бугу), за 174 км від Києва, за 57 км від обл. центру та за 16 км від залізнич. ст. Липовець. Площа 10,87 км². Насел. 11 103 особи (2001, складає 99,1 % до 1989): українців — 95 %, росіян — 3,2 %, євреїв — 0,5 %. Побл. міста збереглися скіф. кургани, під час археол. роз­копок зна­йдено рештки залізоплавил. печей, жител 5 ст. На­зване саме так тому, що у місц. річці водилося багато линів. За ін. версією назва походить від імені Ілля. Вперше згадується в документах Вілен. сейму під 1448 як маєтність, на­дана Менку. До кін. 18 ст. І. (вживалися й ін. назви — Линці, Лінці) належали до Брацлав. воєводства Речі Посполитої, пере­бували також у власності князів. і граф. родин Корецьких, Любомирських, Сангушків, Плят­терів. Від серед. 17 ст. — містечко. 1648–76 — сотен. центр Вінн. полку (після 1667 обʼ­єд­наний з Брацлав. полком). Мешканці І. брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького, пов­стан­ні під проводом С. Палія та гайдамац. русі. 1653 містечко спалено польс. корон. обозним С. Чарнецьким. За Андрусів. пере­мирʼям 1667 воно залишилося під владою Польщі. 1671 в І. від­булася рада козаків з польс. геть­манами, на якій М. Ханенко та І. Сірко присягнули на вірність польс. королю Міхалу-Корибуту Вишневецькому. 1672–99 — під контролем Осман. імперії. І. належали до зони від­родже­н­ня козацтва на Прав­обереж. Україні. Після 2-го поділу Польщі 1793 ві­ді­йшли до Рос. імперії, входили до Липовец. пов. Київ. губ. У 1820-х рр. в І. містилася штаб-квартира Вʼятського полку, котрим командував П. Пестель. До нього при­їздили М. Бестужев-Рюмін, С. Мурав­йов-Апостол. На­прикінці 18 ст. графи Плят­тери заснували тут полотняну ф-ку, пивоварню та водяний млин. У серед. і 2-й пол. 19 ст. від­бувалося 6 щоріч. ярмарків. 1867 від­крито церк.-парафіял. школу (від 1872 — двокласне училище). 1875 графиня Сан Донато збудувала цукроварню. Від 1886 — волос. центр. На той час у І. мешкало 6942, 1897 — 10 039 (з них 4993 євреї) осіб. За часів Визв. змагань 1917–21 І. належали до зони селян. пов­стан. рухів, влада у них неодноразово змінювалася. 1919–20 тут велися запеклі бої військ. частин Директорії УНР з більшовиками. 1923–30 — у складі Бердичів. округи, від 1932 — Вінн. обл. Від 1925 — смт, від 1986 — місто. 1923–62 та від 1965 — райцентр. Жит. потерпали від голодомору 1932–33, за­знали сталін. ре­пресій. Від 23 липня 1941 до березня 1944 — під нім.-фашист. окупацією. Нацисти знищили 2489 іл­лінчан (пере­важно євреїв). Існував осередок руху Опору. Гол. під­приємства: Іл­лінец. молоч. завод ТОВ «Люстдорф», ВАТ «Іл­лінец. цукр. завод», ТОВ «Іл­лінцібудматеріали». У І. — 4 заг.-осв. школи, аграр. коледж, муз. школа, 5 дитсадків; рай. лікарня; 2 б-ки, Будинок культури, клуб, Іл­лінецький крає­знавчий музей, Будинок дит. та юнац. творчості; спорт. комплекс. У місті роз­винена художня самодіяльність. Зва­н­ня «народний» присвоєно 11-ти колективам. Виходить рай. г. «Трудова слава». Реліг. громади: УПЦ МП, РКЦ, християн віри євангельської, євангелістів християн-баптистів, адвентистів сьомого дня. Памʼятки архітектури: синагога (нині мебл. цех, 17 ст.), Богородиц. (1793) та Троїц. (1902) церкви, Свято-Воскресен. собор (1897). Встановлено памʼятник Т. Шевченку, мемор. комплекс воїнам, які загинули під час 2-ї світової війни, памʼятні знаки на честь 555-річчя І., жертвам голодомору 1932–33, ліквідаторам аварії на ЧАЕС, воїнам-афганцям. Побл. міста — один з найбільших у Європі кратерів метеорита. Серед видат. уродженців — письмен­ники С. Гощинський, Т. Падура (обидва — 19 ст.), П. Загоруйко; архітектор Г. Говденко, живописець, засл. художник України О. Захарчук, майстриня худож. вишивки та ляльок Т. Войнаровська.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю