Іллінці
ІЛЛІНЦІ́ — місто Вінницької області, райцентр. Міській раді підпорядк. села Борисівка та Неменка. Знаходиться на р. Соб (притока Південного Бугу), за 174 км від Києва, за 57 км від обл. центру та за 16 км від залізнич. ст. Липовець. Площа 10,87 км2. Насел. 11 103 особи (2001, складає 99,1 % до 1989): українців — 95 %, росіян — 3,2 %, євреїв — 0,5 %. Побл. міста збереглися скіф. кургани, під час археол. розкопок знайдено рештки залізоплавил. печей, жител 5 ст. Назване саме так тому, що у місц. річці водилося багато линів. За ін. версією назва походить від імені Ілля. Вперше згадується в документах Вілен. сейму під 1448 як маєтність, надана Менку. До кін. 18 ст. І. (вживалися й ін. назви — Линці, Лінці) належали до Брацлав. воєводства Речі Посполитої, перебували також у власності князів. і граф. родин Корецьких, Любомирських, Сангушків, Пляттерів. Від серед. 17 ст. — містечко. 1648–76 — сотен. центр Вінн. полку (після 1667 обʼєднаний з Брацлав. полком). Мешканці І. брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького, повстанні під проводом С. Палія та гайдамац. русі. 1653 містечко спалено польс. корон. обозним С. Чарнецьким. За Андрусів. перемирʼям 1667 воно залишилося під владою Польщі. 1671 в І. відбулася рада козаків з польс. гетьманами, на якій М. Ханенко та І. Сірко присягнули на вірність польс. королю Міхалу-Корибуту Вишневецькому. 1672–99 — під контролем Осман. імперії. І. належали до зони відродження козацтва на Правобереж. Україні. Після 2-го поділу Польщі 1793 відійшли до Рос. імперії, входили до Липовец. пов. Київ. губ. У 1820-х рр. в І. містилася штаб-квартира Вʼятського полку, котрим командував П. Пестель. До нього приїздили М. Бестужев-Рюмін, С. Муравйов-Апостол. Наприкінці 18 ст. графи Пляттери заснували тут полотняну ф-ку, пивоварню та водяний млин. У серед. і 2-й пол. 19 ст. відбувалося 6 щоріч. ярмарків. 1867 відкрито церк.-парафіял. школу (від 1872 — двокласне училище). 1875 графиня Сан Донато збудувала цукроварню. Від 1886 — волос. центр. На той час у І. мешкало 6942, 1897 — 10 039 (з них 4993 євреї) осіб. За часів Визв. змагань 1917–21 І. належали до зони селян. повстан. рухів, влада у них неодноразово змінювалася. 1919–20 тут велися запеклі бої військ. частин Директорії УНР з більшовиками. 1923–30 — у складі Бердичів. округи, від 1932 — Вінн. обл. Від 1925 — смт, від 1986 — місто. 1923–62 та від 1965 — райцентр. Жит. потерпали від голодомору 1932–33, зазнали сталін. репресій. Від 23 липня 1941 до березня 1944 — під нім.-фашист. окупацією. Нацисти знищили 2489 іллінчан (переважно євреїв). Існував осередок руху Опору. Гол. підприємства: Іллінец. молоч. завод ТОВ «Люстдорф», ВАТ «Іллінец. цукр. завод», ТОВ «Іллінцібудматеріали». У І. — 4 заг.-осв. школи, аграр. коледж, муз. школа, 5 дитсадків; рай. лікарня; 2 б-ки, Будинок культури, клуб, Іллінецький краєзнавчий музей, Будинок дит. та юнац. творчості; спорт. комплекс. У місті розвинена художня самодіяльність. Звання «народний» присвоєно 11-ти колективам. Виходить рай. г. «Трудова слава». Реліг. громади: УПЦ МП, РКЦ, християн віри євангельської, євангелістів християн-баптистів, адвентистів сьомого дня. Памʼятки архітектури: синагога (нині мебл. цех, 17 ст.), Богородиц. (1793) та Троїц. (1902) церкви, Свято-Воскресен. собор (1897). Встановлено памʼятник Т. Шевченку, мемор. комплекс воїнам, які загинули під час 2-ї світової війни, памʼятні знаки на честь 555-річчя І., жертвам голодомору 1932–33, ліквідаторам аварії на ЧАЕС, воїнам-афганцям. Побл. міста — один з найбільших у Європі кратерів метеорита. Серед видат. уродженців — письменники С. Гощинський, Т. Падура (обидва — 19 ст.), П. Загоруйко; архітектор Г. Говденко, живописець, засл. художник України О. Захарчук, майстриня худож. вишивки та ляльок Т. Войнаровська.
Літ.: Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. К., 1864; Біла Церква, 2005.
В. М. Анікеєнко, І. Д. Бабенко, О. Г. Рудник
Додаткові відомості
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
