Іллічівськ - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Іллічівськ

ІЛЛІЧІ́ВСЬК – місто обласного значення Одеської області. Міській раді підпорядк. смт Олександрівка, села Малодолинське, Бурлача Балка. Знаходиться на узбережжі Сухого лиману Чорного моря, за 30 км від обл. центру. Пл. 25 км2. Насел. 54 102 особи (2001, складає 98 % до 1989): українців – 67 %, росіян – 27 %, проживають також болгари, молдавани, білоруси, румуни, ґаґаузи. Залізнична станція, Іллічівський морський торговельний порт. Має статус міста-курорту. 1992 Буго-Дністров. експедицією Ін-ту археології АНУ тут виявлено залишки поселення епохи пізньої бронзи (10 ст. до н. е.). У 4–3 ст. до н. е. на тер. сучас. міста мешкали греки. Вони побудували фортецю та маяк. 1927 побл. винрадгоспу ім. В. Таїрова знайдено кілька фрагментів амфор 6–5 ст. до н. е. У І. та його околицях збереглися скіф. і сармат. кургани. На карті Г. Меркатора, опубл. 1609 в Амстердамі, побл. гирла правого берега Сухого лиману позначено ґенуез. колонію Джинестра. Протягом майже 3-х століть до кін. 18 ст. землі навколо Сухого лиману входили до складу Крим. ханства. На них кочували ногай. татари Едисан. орди. Після приєднання Криму до Рос. імперії 1783 сюди переселилися і крим. татари. Одне з їхніх сіл знаходилося на тер. сучас. с. Малодолинське. У 2-й пол. 18 ст. почали селитися селяни-втікачі з України, Росії, Молдови. 1790–93 тер. міста входила до складу Чорномор. козац. війська. У цей період також виникли грец., албан., молд. і нім. хутори (1–2 двори). Нечисленне насел. займалося хліборобством, тваринництвом, рибним промислом. Наприкінці 18 ст. засн. х. Бугове, який 1927 перейменовано в Іллічівський. 1896 у ньому було 10 дворів. 1941 хутір опинився в найближчому тилу рад. військ, які вели оборонні бої на підступах до Одеси. У серпні–жовтні берегами Сухого лиману безпосередньо проходила лінія фронту. Від 1952 – смт з сучас. назвою. 1957 розпочато буд-во мор. порту, що значно пришвидшило розвиток І. Від 1973 – місто обл. значення. 1920 у І. мешкало 232, 1939 – 600, 1952 – 3 тис., 1959 – 4,3 тис., 1979 – 43,1 тис., 1998 – 55,2 тис. осіб. Нині І. – важливий пром.-транспорт. центр. У місті, окрім мор. торг. порту, працюють Іллічівський судноремонтний завод, Іллічівський морський рибний порт, ЗАТи «Іллічівськзовніштранс», «Укр. чорномор. індустрія» (вироб-во рослин. і соєвої олії), «Іллічів. олійноекстракцій. з-д» (рослинна олія), «Іллічів. олійножир. комбінат» (перероблення пальмової олії), ТОВи «Аквафрост» (краб. палички та морепродукти), «Хай Рейз Контракшінз» (товар. бетон). Діють поромні переправи І.–Варна (Болгарія), І.–Поті/Батумі (Грузія). У І. – 12 заг.-осв. шкіл, укр. г-зія, професійні уч-ще мор. транспорту та судноремонт. ліцей, Іллічів. ін-т Одес. ун-ту, 11 дит. дошкіл. закладів; муз. школа, дит. школа мист-в, Палац культури, Будинок творчості школярів, Іллічівський музей образотворчих мистецтв ім. О. Білого, кінотеатр, 5 б-к; 4 поліклініки, лікарня, санаторій-профілакторій, 4 бази відпочинку; Палац спорту, 4 стадіони, 7 спорт. клубів, 3 спорт. школи, яхт-клуб, шахово-шашк. і теніс. клуби, стадіон пляж. видів спорту, СДЮШОР клубу «Чорноморець», фізкультурно-оздоров. комплекс «Іллічівськзовніштранс». Виходять газети «Черноморский маяк», «Ильичевец», «Ильичевский судоремонтник». Функціонують нар. хор ветеранів праці, нар. цирк. студія «Арлекіно». Реліг. громади: УПЦ МП, свідків Єгови, адвентистів сьомого дня, євангел. християн-баптистів, християн віри євангельської. Встановлено пам’ятники А. Гайдару, воїнам-афганцям, рад. воїнам, які загинули під час 2-ї світ. війни на узбережжі Сухого лиману. Серед видат. уродженців – актор, засл. арт. України А. Бобер, спортсменка (веслування на байдарках і каное) Н. Феліксова. З містом пов’язані життя та діяльність поета І. Гаврилюка та засл. художника України А. Горбенка, нар. арт. України Л. Стадниченко (див. вокал. ансамбль «Доля»), спортсменів І. Разорьонова, В. Савченка (обидва – важка атлетика), А. Онуфрієнка (легка атлетика).

Літ.: Шевцов П. В. Ильичевск: Путеводитель. О., 1986.

В. Я. Хмельнюк, Г. Б. Шаповалова

Стаття оновлена: 2011