Ілліч-Світич Владислав-Ігнатій Станіславович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Ілліч-Світич Владислав-Ігнатій Станіславович

І́ЛЛІЧ-СВІ́ТИЧ Владислав-Ігнатій Станіславович (01(13). 02. 1853, м. Могильов, нині Білорусь – 21. 07(03. 08). 1916, Київ) – письменник, журналіст, громадський діяч. Від 1862 навч. у Могильов. г-зії, звідки 1869 виключений за рев. діяльність. Відтоді – на військ. службі, від 1873 – у відставці. Працював писарем залізн. контори у Києві, у Кременчуц. цирку, в артілі чорноробів м. Очаків (нині Микол. обл.), де поширював рев. літ-ру. 19 листопада 1876 заарешт., 10 грудня 1877 утік із херсон. в’язниці. Жив в Одесі, де був чл. народниц. гуртка І. Ковальського. 30 січня 1878 заарешт. удруге, 24 липня засудж. до 8-ми р. каторги. До листопада 1880 перебував у Новобілгород. тюрмі (нині смт Печеніги Харків. обл.), яку описав у своєму першому і найвідомішому творі «Надгробное слово Александру ІІ» («Вестник “Народной воли”», 1884, № 3; Женева, 1901; Петроград, 1921; під назвою «В каменном мешке. Надгробное слово» – С.-Петербург, 1906). Покарання відбував на Карій. каторзі (Забайкалля, Росія). Художні твори про життя на засланні та каторзі вміщував у ж. «Русское богатство», зокрема повісті «Вынырнул» (1892, № 7, 8), «Дети полка» (1893, № 9, 10), у г. «Восточное обозрение» – «Неудавшееся предприятие. (Из якутских нравов)» (1893, 15, 22 авг.), «Елка» (1893, 26 дек.), «Счет № 152» (1896, 5, 7 апр.), «Не приспособившаяся» (1897, 22 июня), «В поисках за счастьем» (1899, 25, 27 июня). 1903 окремим вид. опубл. повість «Старый молитвенник» (Владивосток). На поч. 1900-х рр. повернувся до європ. частини Росії. Продовжив журналіст. діяльність, співпрацював із г. «Новости», «Киевские отклики», 1906–07 – ред. «Приднепровского края», 1908–09 – ред.-вид. «Минского эха», від 1909 – тех. співроб. «Киевской мысли». Нариси та оповідання друкував також у петербур. періодиці («Умный человек» // «Север», 1907, № 38–40, «Вася и Груня» // «Журнал для всех», 1911, № 9).

Літ.: [Некролог] // Истор. вест. 1916. № 9.

Л. В. Андрієнко, Р. В. Руденко

Стаття оновлена: 2011