Ільїнський Григорій Андрійович

Визначення і загальна характеристика

ІЛЬЇ́НСЬКИЙ Григорій Андрі­йович (11(23). 03. 1876, С.-Петербург — 14. 12. 1937, м. Томськ, РФ) — мово­знавець, етно­граф. З походже­н­ня українець. Доктор філології (1911, за дис. «Грамоты болгарских царей» отримав Ломоносов. премію С.-Петербур. АН), член-кореспондент АН СРСР (1921), дійс. чл. Болгар. (1929) та Польс. (1930) АН. Закін. С.-Петербур. університет (1898), залиш. для під­готовки до професор. зва­н­ня (1898–1903). У 1901–03 — у наук. від­ряджен­ні в Німеч­чині, Чехії, Австрії, Сербії, Болгарії. 1903 — секр. комісії з під­готовки зʼ­їзду словʼян. філологів. Приват-доцент кафедри славістики С.-Петербур. (від 1904) та Харків. (від 1907) університетів; 1909–15 — професор кафедри церковно-словʼян. і рос. мов та їхніх літ-р і найважливіших словʼян. наріч Ніжин. істор.-філол. ін­ституту (нині Черніг. обл.), одночасно — викладач Вищих жін. курсів у Києві; 1916–20 — проф. Юрʼєв. університету (нині м. Тарту, Естонія); від 1920 — професор кафедри російської мови Саратов. університету (Росія); від 1927 — проф. Сх. пед. ін­ституту в Казані та професор кафедри славістики 1-го Моск. університету. В січні 1934 заарешт. за «Делом славистов», засудж. до 10 р. таборів і від­правлений на Соловки; у серпні того ж року покара­н­ня замінено на 5 р. засла­н­ня у Зх. Сибір; пере­бував у м. Славгород. 11 липня 1936 звільнений від засла­н­ня, поселився у Томську, де очолював бібліотеку крає­знав. музею; 19 листопада 1937 заарешт. вдруге та згодом роз­стріляний. 1967 реабіліт. Досліджував про­блеми словʼян. писемності та філології, етимологію і граматику словʼян. мов, прасловʼян. мову. Першим серед рос. славістів об­ґрунтував право на існува­н­ня прасловʼян. граматики як окремої науки про прасловʼян. мову, від­окремленої від порівнял. граматики словʼян. мов. Автор етимол. роз­відок про словʼян. мови, явища укр. морфології та словотворе­н­ня. Уклав етимол. словник словʼян. мов (рукопис). Під­тримуючи думку, що в основі української мови лежить роз­мовна мова Центр. України (перед­усім Київщини й Полтавщини), вважав, що для проти­ставле­н­ня галиц.-волин. давньорус. говірок і київ. говірки 11 ст. немає під­став: і ті, й інші належать до однієї прарус. мови. В окремих дослідж. роз­глядав пита­н­ня, повʼязані з ви­вче­н­ням «Слова о полку Ігоревім». Багато його дослідж. рецензував С. Кульбакін.

Пр.: Страничка из истории праславянского языка // Науч.-лит. сб. Галицко-рус. матицы. Л., 1901. Т. 1, кн. 4; О некоторых архаизмах и новообразованиях праславянского языка. Морфологические этюды. Прага, 1902. Т. 3; Der Reflex des indogermanischen Diphthongs eu im Urslavichen // Archiv für slavische Philologie. 1908. Bd. 29; Краткий курс истории южных славян, читан­ный в 1907–1908 гг. в Харьковском университете. Х., 1908; Праславянская грам­матика. Нежин, 1916; До пита­н­ня про асиміляцію голосних в українській мові // Зап. Істор.-філол. від­ділу УАН. К., 1926. Т. 7–8; Несколько конъектур к «Слову о полке Игореве» (По поводу труда академік В. Н. Пере­тца) // Slavia. 1930. Roš. 8, seš. 3–4; Хто Троян у «Слові о полку Ігоревім» // Україна. 1930. Кн. 41.

Літ.: Журавлев В. К. Григорий Андреевич Ильинский (1876–1937). Москва, 1962; Ильинский Григорий Андреевич // Булахов М. Г. Восточнославянские языковеды: Биобиблиогр. слов. Минск, 1976. Т. 2; Григорий Андреевич Ильинский: Биобиблиогр. указ. Чг., 1990; Ашнин Ф. Д., Алпатов В. М. «Дело славистов». 30-е годы. Москва, 1994.

Є. Х. Широкорад

Завантажити статтю