ІМАМА́Т — ін­ститут верховного керівництва в ісламі. Імам (з араб. — проводир) — голова мусульм. громади, наділений одночасно світською і духовною владою. Формува­н­ня вче­н­ня про І. повʼяз. із дис­путами щодо легітим. правона­ступництва влади після смерті пророка Мухам­меда (632). У суніт. традиції І. еволюціонував у концепцію халіфату, згідно з якою він є необхідним для закон. функціонува­н­ня влади. Імама (халіфа) — єдиного для всієї мусульм. умми — обирали або ж його при­значав попередник. Існува­н­ня кількох халіфів не допускалося. Традиційно в суніт. трактатах чітко роз­ділено І. перших чотирьох халіфів, яких ви­знають найбільш правильними послідовниками та на­ступниками пророка Мухам­меда, і пізніших халіфів, влада яких була ближчою до влади звичайних земних правителів. Офіційно І. у формі халіфату про­існував у мусульм. світі до 1924, коли його ліквідував М. К. Ататюрк. Від­міна халіфату ви­значила нову актуалізацію в сучас. іслам. богослов. та політ. думці пита­н­ня про пошуки нового єдиного імама, який би виконував функції обʼ­єд­на­н­ня іслам. світу й гаранта викона­н­ня волі Ал­лаха. Під­хід до ви­значе­н­ня ролі та важливості І. складає ключову різницю між сунізмом і шиїзмом. У шиїзмі І. більш значимий і прирівнюється до ін. на­станов самого Ал­лаха, які не можуть бути скасовані за бажа­н­ням людей. На від­міну від сунізму, імам у шиїзмі отримав дуже високий реліг. авторитет і символічне значе­н­ня непо­грішимого правителя, якого спрямовує Бог. Окрім того, І. у шиїзмі легітимно пере­дається лише в межах родини пророка Мухам­меда, а точніше — через нащадків четвертого правед. халіфа Алі та доньки пророка Фатіми. Від­повід­но, усіх суніт. халіфів, окрім Алі, шиїти не ви­знають легітимними. Після того, як 874 ланцюг наслідува­н­ня І. пере­рвався, в шиїзмі роз­робили містичну концепцію «прихованого імама», а функції реліг. авторитету серед шиїтів пере­брали вчені-богослови й право­знавці. Числен­ні сектант. роз­галуже­н­ня в шиїзмі при­звели до певних роз­біжностей у ро­зумін­ні І. шиїтами-двунадесятниками, ісмаїлітами, зайдітами та ін. групами. Так, зайдіти не ви­знають принципу наслідува­н­ня І. та без­грішності своїх імамів. На тер. сучас. Даге­стану й Чечні (РФ) існувало держ. утворе­н­ня Пн.-Кавказ. імамат (1829–59).