Імміграція - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Імміграція

ІММІГРА́ЦІЯ (лат. immigratio, від immigro – вселяюся) – в’їзд іноземців до певної країни на постійне або тимчасове проживання, зумовлений економічними, політичними, етнічними, релігійними та іншими причинами. Цим терміном також позначають сукупність іноземців, які оселилися у певній країні на постійне проживання. Особливу групу І. складають біженці, найбільшу за чисельністю та впливом – трудові іммігранти, серед яких переважають сезонні робітники, працівники, перебування яких в іноз. країні пов’язане з реалізацією певного проекту чи виконанням умов контракту, а також нелегал. іммігранти (переселення зумовлене переважно екон. причинами). Історично І. в окремих випадках відігравала важливу роль у заселенні деяких частин світу, що сприяло навіть формуванню насел. низки країн, створенню поліетніч. спільнот (Австралія, Канада, США, Бразилія, Мексика та ін.), частково аналог. процес у минулому відбувався і на етніч. укр. землях, куди іммігрували росіяни, поляки, євреї, німці, греки, болгари, представники ін. етносів. Нині найбільшими центрами припливу іммігрантів є США, Канада, ЄС, Австралія, РФ, Ізраїль, нафтовидобувні країни Близького Сходу. Нормативно-правову базу України, що регламентує імміграц. процеси, становлять Закони «Про громадянство України» (1991, зі змінами і доповненнями 1993, 1994, 1997), «Про національні меншини в Україні» (1992), «Про біженців» (1993), «Про правовий статус іноземців» (1994), «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України» (1994), а також Декларація прав національностей України 1991. За чинними правовими нормами в Україну може іммігрувати на постійне проживання іноземець за умови, що він має в Україні джерело існування; перебуває у близьких родин. стосунках (батько, мати, діти, брат, сестра, подружжя, дід, баба, онуки) чи на утриманні громадянина України; має на своєму утриманні громадянина України та в ін. передбачених законами України випадках.

В. Ф. Панібудьласка

І. відіграла вирішал. роль у формуванні багатонац. складу народонаселення України. Окрім українців, усі інші нації, що мешкають тут, – імміграц. походження. У зв’язку із входженням укр. земель до складу ін. держав відбувався приток неукр. насел., включаючи стихійну й організовану І. Останню заохочували країни, що володіли в різний час укр. територією. Так, Австро-Угор. імперія організувала переселення німців до Галичини, Рос. – пд. слов’ян, греків, болгар, німців на землі Пд. України (на інші укр. землі переселяли також чехів і словаків). Росіяни з’явились на тер. України у 2-й пол. 17 ст. – від часу укладання Переяслав. угоди. Спочатку це були переважно вояки постій. гарнізонів рос. регуляр. війська в укр. містах (з родинами) та старообрядці, які втікали від переслідувань царського уряду. І. росіян дещо зросла після скасування кріпацтва 1861, але загалом залишалась досить помірною. Справж. імміграц. вибух стався у рад. час: якщо за переписом 1926 в УСРР проживало бл. 2 млн росіян, то за переписом 1989 – 11,4 млн, причому осн. маса переселилася в післявоєн. час, починаючи від 1945. Це явище зумовлене не лише асиміляц. заходами центр. влади, а й більш складними обставинами геополіт. і геоекон. характеру. Один із гол. чинників – процес перебудови колгоспно-радгосп. системи, що полягав в укрупненні колгоспів і радгоспів, ліквідації «неперспектив.» сільс. поселень. Рос. селяни замість того, щоб переселятися в «перспективні» села, прагнули (здебільшого молодь) переїжджати до міст. Проте міста РФ не могли прийняти і розмістити таку кількість людей із сільс. місцевості, тому росіяни в масовому порядку почали переселятися в інші республіки. Переселенню на постійне проживання росіян сприяли геополіт. планування, завдяки чому в УРСР створ. потуж. ВПК, який поступався лише ВПК РФ, розміщення знач. кількості військ. частин (1991 бл. 1 млн солдатів й офіцерів), зокрема Чорномор. флоту в Криму (відставники-офіцери, як правило, оселялися тут), сприятливі клімат. умови, близькість мови. Ситуація докорінно змінилася з розпадом СРСР. Сподівання широких нар. мас, серед них і росіян, на покращення рівня життя у зв’язку із незалежністю України не справдилися, внаслідок чого розпочалась їхня посилена еміграція до РФ. Загалом 1992–2005 із України до РФ переїхало 1,5 млн осіб. В останні роки існування СРСР до УРСР активно прибували іммігранти з перенаселених мусульман. респ. та Вірменії (через складну екон. і політ. ситуацію, спричинену вірмено-азерб. конфліктом за Нагорний Карабах). Особл. аспект імміграц. реальності для України становить І. крим. татар на свою батьківщину в рамках вирішення проблеми репрес. народів. Прозорі кордони України, ліберал. міграц. політика держави, в якій немає вираз. пріоритетів для українців з різних діаспор ближнього і дальнього зарубіжжя, підсилює стихійність імміграц. процесу на тер. України, збільшує непередбачливість його соц.-екон. та геополіт. наслідків. Див. також Діаспора, Еміграція.

Літ.: Населення України. Демографічний щорічник за 1992, 1993, 1994 роки. К., 1993–95; Малиновська О. Міграція мовою статистики // Проблеми міграції. 1997. № 1; Прибыткова И. Влияние института гражданства на процессы возвращения и обустройства ранее депортированных народов и лиц в Крыму. К., 1997; Цапенко И. Роль иммиграции в экономике развитых стран // Мировая экономика и междунар. отношения. 2004. № 5.

А. Л. Перковський

Стаття оновлена: 2011