Імунізація

ІМУНІЗА́ЦІЯ (від лат. immunis — вільний, неза­йманий) — створе­н­ня штучного імунітету тварин і людини. Вперше здійснив 1796 Е. Джен­нер. Згодом вагомий внесок у роз­робле­н­ня методів І. зробили Л. Пастер, В. Хавкін, Г. Рамон та ін. Поділяють на активну і пасивну. Активна І. полягає у введен­ні в організм імуногена (антигена), яке здійснюють різними шляхами (шприцом, інгаляцією, з їжею). Активну І. за допомогою штучно створ. антигена (чи по­єд­на­н­ня антигенів) з метою профілактики або лікува­н­ня захворювань називають вакцинацією, а препарат, який містить такий антиген, — вакциною. Найпоширенішими прикладами актив. І. є вакцинація проти поліомієліту, дифтерії, скарлатини, кашлюка, кору, віспи, сказу, грипу, гепатиту В, правця. Імунітет, викликаний вакцинацією проти різних антигенів, від­різняється за силою (напруженістю) та тривалістю, тому існують заг.-прийняті схеми (графіки) первин. та по­втор. вакцинацій для дітей і дорослих проти різних, здебільшого інфекц., захворювань. Вакцинація нині залишається єдиним надійним профілакт. заходом у боротьбі з більшістю інфекц. захворювань (див. Імунопрофілактика). В онкол. практиці набувають пошире­н­ня протипухлин­ні вакцини. Ви­пробува­н­ня проходять вакцини, що регулюють метаболізм клітин. Активна І. може пригнічувати імунітет, зокрема введе­н­ня малих доз імуногенів призводить до специфіч. десенсибілізації і зня­т­тя гіперчутливості — алергії. Активну І. використовують також в екс­перим. імунології та у фармацевт. промисловості для отрима­н­ня препаратів антитіл. На від­міну від актив. І., при якій імун­на система реципієнта сама формує імун­ну від­повідь та імун­ну памʼять, пасивна І. ґрунтується на введен­ні в організм реципієнта під­готовлених заздалегідь специфіч. компонентів імун. системи (найчастіше — антитіл). Прикладом пасив. І. є введе­н­ня реципієнту антитіл проти зміїної отрути чи дифтерій. токсину. Пасивна І. антитілами дає можливість швидко нейтралізувати патол. чин­ники. Серед недоліків — нетривала дія, що залежить від часу існува­н­ня введених в організм антитіл, антитіла, що є сторон­німи для реципієнта, можуть викликати ускладне­н­ня. Прикладом пасив. І. є також транс­плацентарне пере­дава­н­ня антитіл IgG класу від матері до плода або антитіл-димерів IgА класу немовляті з материн. молоком. Такі антитіла захищають плід і немовля до формува­н­ня влас. імун. системи. Вони ж можуть стати причиною патології плода, якщо спрямовані проти влас. антигенів матері (аутоімун­ні антитіла).

Літ.: Гордон А., Алистер Р. Вакцины, вакцинация и им­мун­ный ответ / Пер. с англ. Москва, 2002; Вершигора А. Ю., Пастер Є. У., Колибо Д. В. та ін. Імунологія: Під­руч. К., 2005; Учайкин В. Ф., Шамшева О. В. Руководство по клинической вакцинологии. Москва, 2006; Кржечковская В. В. Лекарствен­ные средства и им­мун­ная система. Вакцины. Ростов-на-Дону, 2006.

С. В. Комісаренко

Завантажити статтю