Імунотерапія

ІМУНОТЕРАПІ́Я (від імуно… і терапія) — лікува­н­ня захворювань шляхом індукції імун­ної від­повіді або її під­силе­н­ня (активаційна імунотерапія) чи пригніче­н­ня (су­пресійна імунотерапія). Про­грес у сучас. молекуляр. та клітин. імунології, поява синтетич., зокрема рекомбінант., речовин, що регулюють або сут­тєво впливають на силу та спрямованість імун. від­повіді (імуномодуляторів), від­крили широкі можливості для І. Класич. регуляторами специфіч. імунітету в І. є вакцини, що індукують імун­ну від­повідь у неімун. осіб або під­силюють наяв. у них імунітет (вакцини викликають актив. імунітет). Вони є найпоширенішим імунобіол. засобом боротьби з інфекц. захворюва­н­нями; остан­нім часом їх також широко за­стосовують для І. зло­якіс. пухлин. Активація імунітету може здійснюватися шляхом пере­важ. активації клітин. або гуморал. імунітету (тобто шляхом активації синтезу від­повід. імуно­глобулінів — антитіл) чи імунітету змішаного типу. До активац. І. належить також І. імунодефіцитів — як спадк., так і набутих. У боротьбі із першими великі надії покладають на генну терапію. В основі І., як правило, лежить дія імуномодуляторів — регулятор. молекул пере­важно протеїн. чи пептид. природи, а також похідних олігонуклеотидів, полісахаридів та ін. синтетич. і природ. сполук, що регулюють силу й спрямува­н­ня імун. від­повіді (їх вводять ззовні, можуть бути виділені різними клітинами при взаємодії). Серед імуномодуляторів — інтерферони і цитокіни (інтерлейкіни), деякі паразити людей (гельмінти), а також гриби Lentinus edodes, Ganoderma lucidum, Agaricus blazei, які мають здатність стимулювати різні ефекторні лімфоцити. Пасив. імунітет формують специфічні імуно­глобуліни (антитіла), попередньо імунізовані імунокомпетентні клітини, напр., цитотоксичні лімфоцити, дендритні клітини. Пасив. імунітет є нетривалим, він не призводить до формува­н­ня імунол. памʼяті, хоча ві­ді­грає важливу роль, напр., при транс­плацентар. пере­несен­ні IgG антитіл від матері до плода, IgA антитіл до новонародженого з материн. молоком, при пасив. І. антитілами у боротьбі з гострими інфекц. захворюва­н­нями (дифтерійні антитоксини), гострими отрує­н­нями. Су­пресійна І. необхідна для пригніче­н­ня імун. системи пацієнта, напр., при ало- чи ксенотранс­плантації, аутоімун. від­повіді на антигени влас. органів, алергії, резус-несумісності матері й плода. Її здійснюють здебільшого тими імуномодуляторами, що пригнічують роз­виток імун. від­повіді. Протипухлин­на І. базується на активац. І. проти антигенів, що є маркерами пухлин. росту, або спрямована проти агентів, які викликають роз­виток пухлин. Напр., вакцина проти вірусу папіломатозу людини є ефектив. засобом боротьби з раком шийки матки; штучно отримані моноклонал. антитіла проти пухлино-асоці­йованих антигенів стимулюють цитотоксичні лімфоцити, що вбивають пухлин­ні клітини. Існує великий набір моноклонал. антитіл, до­зволених для І. онкол. захворювань, напр., хроніч. лімфоцитар. лейкемії, лімфом різного походже­н­ня, раку молоч. залози тощо. Різновидом протипухлин. І. є виділе­н­ня у пацієнта влас. протипухлин. лімфоцитів і їх стимуляція in vitro пухлин. маркерами або імуномодуляторами. І. пухлин, як правило, по­єд­нують з класич. методами лікува­н­ня — промен. хіміотерапією, хірург. втруча­н­ням тощо. Важливим напрямом І. є створе­н­ня імунотоксинів (зокрема наноімунотоксинів) — речовин і засобів спрямованого транс­портува­н­ня протипухлин. препаратів без­посередньо до клітин-мішеней. Імунотоксини складаються щонайменше з 2-х конʼюгованих компонентів: антитіла або ін. біо­селектив. молекули, що від­повід­ає за адресність до­ставки, та біо­логічно актив. молекули (токсич., регулятор. чи ін.), що від­повід­ає за реалізацію імунотерапевт. ефекту. До І. від­носять також радіоімунотерапію, при якій моноклонал. антитіло до пухлино-асоці­йованого антигена конʼюгують з ін. молекулою, яка є носієм радіо­актив. мітки, що руйнує клітини пухлин.

Завантажити статтю