Розмір шрифту

A

Ім’я

ІМ’Я́ — вид антропоніма; надають при народженні, іноді його обирає доросла людина. Ім’я виконує функцію індивідуалізації: називає (ідентифікує) людину. Будь-яке ім’я фактично може позначати не одну людину (повторюваність ім’я пов’язана з певною обмеженістю їхньої кількості та модою). Індивідуалізаційну функцію ім’я виконує лише у конкретному випадку. В усі історично відомі періоди людського суспільства існували імена. Семантика іменних основ майже не залежить від характеру мови. Так, чоловічі імена, що означають силу, сміливість, владу, є звичайними в більшості народів світу; семантичні особливості основ імен кожного етносу пояснюють умови життя. 

Імена людей з’являлися у різні періоди історії українського народу, відображають рівень культури, становище в суспільстві, релігію, світосприйняття. Українські імена за походженням поділяють на слов’янські (язичницькі) та запозичені. Перші виникли й значно переважали в слов’янському світі до прийняття християнства; система язичницьких імен складалася протягом тривалого часу в праслов’янській мові, звідки успадкована українською мовою (збереглася незначна їхня кількість — Мирослав, Богдана). У створенні антропонімної системи важливу роль відігравали міфологія, світогляд давніх слов’ян. Фактично майже будь-яке повнозначне слово могло стати ім’ям. Домінували певні типи імен — побажання (Бессмертний, Волк), охоронні (Бессон, Некрас), за порядком і часом народження (Первий, Меньшик) тощо. Існували імена, основи яких звичайно виражали складні абстрактні поняття; часом вони становили словосполучення. Складні чоловічі імена зафіксовано переважно у текстах давньоруських літописів (Мстиславъ, Святополкъ, Предслава, Рогнѣдь). 

Руйнування системи слов’янського антропонімікона почалося із хрещенням Русі наприкінці 10 ст. Понад 4 ст. тривала боротьба між автохтонними і чужомовними іменами, що з’явилися разом із новою релігією. У 10–14 ст. засвідчена наявність у людини двох імен — слов’янського (традиційного) і наданого під час хрещення з поступовим утвердженням останнього. Існували так звані княжі імена (Володимир-Василь, великий князь Київський, 11 ст.; княжна Добрава-Єлена, дочка великого князя Георгія Всеволодовича, 13 ст.). Певна кількість слов’янських імен увійшла в офіційний іменник східних слов’ян через канонізацію деяких місцевих слов’янських святих (Борис, Володимир). 

Основним джерелом для відтворення системи слов’янських імен, окрім прямих свідчень, є сучасні прізвища і топоніми відантропонімного походження. Останніми роками простежується активізація їхнього вживання. Запозичені імена за походженням поділяють на давньогрецькі (Петро — пέτρος — «скеля», «камінь»), латинські (Наталія — natalis — «належний до народження», «рідний», «отчий»), давньоєврейські (Іван —  — «Яхве (Бог) змилосердився, Яхве (Бог) помилував», буквально — «Божа благодать, дар богів») та інші. За правилами православної християнства ім’я дають за церковним календарем (імена канонізованих святих — за місяцями й днями святкування) на честь того святого, в день якого дитину хрестять. 

Відома повторюваність імен у сім’ї, навіть близьких родичів одного покоління. Деякі дослідники стверджують, що це закономірне явище суто ономастичного походження: ім’я пов’язує з іншими носіями того ж імені та з тією групою громади, в якій прийняте, незалежно від його вихідного етимологічного значення. Припускають, що так було й у дохристиянський період. Імена в церковному календарі зафіксовано в певній формі, яку в живому мовленні часто порушують. На слов’янському, пізніше й на українському мовному ґрунті, християнські імена зазнали певних змін, пристосовуючись до місцевої мовної норми, артикуляційної бази мовців. Більша частина офіційних християнських імен ніколи не були в ужитку українців, оскільки деякі з них звучанням близькі до загальних слів, асоціації з якими не бажані або складні для українських мовців. Традиційно вони мають певні граматичні форми для чоловічих і жіночих імен (Михайло, Надія). Є кілька імен, чоловічих за походженням, проте вживані як жіночі (Римма), значна частина імен парна (Василь — Василина, Євгеній — Євгенія). 

Імена поділяють на офіційні (або повні — Микола, Катерина) та неофіційні (скорочені — Галя, Володя). Офіційні імена, зареєстровані цивільним або церковним актом, записані в метриці, паспорті тощо; для них є певні правописні норми. Неофіційні імена бувають кількох типів:

  • демінутиви (з пестливо-зменшувальними суфіксами — Іванко, Маруся), 
  • гіпокористики (мають скорочену основу або втратили одну основу складної форми; вони можуть бути суфіксальними й безафіксними — Слава, Олесь), 
  • пейоративи (зі зневажливо-згрубілими суфіксами — Галька). 

Сукупність імен певного народу, місцевості називають іменником. В Україні ім’я людини офіційно складається з трьох компонентів — власне ім’я, по батькові та прізвище. Письменники, актори, художники застосовують вигадане ім’я — псевдонім. Українські письменники використовують їх від 16 ст., найчастіше це пов’язано з суспільно-політичними умовами. Серед багатьох літературних та публіцистичних жанрів є й такі, сама природа яких схиляє до вживання псевдонімів: сатиричні жанри й твори в періодиці, які безпосередньо стосуються конкретних осіб, групи людей. Мотивами появи псевдонімів бувають також авторська скромність, немелодійність справжніх прізвищ, службове становище тощо.

Додаткові відомості

Рекомендована література

Іконка PDF Завантажити статтю

Інформація про статтю


Автор:
Статтю захищено авторським правом згідно з чинним законодавством України. Докладніше див. розділ Умови та правила користування електронною версією «Енциклопедії Сучасної України»
Дата останньої редакції статті:
груд. 2011
Том ЕСУ:
11
Дата виходу друком тому:
Тематичний розділ сайту:
Мова і література
EMUID:ідентифікатор статті на сайті ЕСУ
13312
Вплив статті на популяризацію знань:
Бібліографічний опис:

Ім’я / І. М. Желєзняк // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2011. – Режим доступу: https://esu.com.ua/article-13312.

Imia / I. M. Zheliezniak // Encyclopedia of Modern Ukraine [Online] / Eds. : I. М. Dziuba, A. I. Zhukovsky, M. H. Zhelezniak [et al.] ; National Academy of Sciences of Ukraine, Shevchenko Scientific Society. – Kyiv : The NASU institute of Encyclopedic Research, 2011. – Available at: https://esu.com.ua/article-13312.

Завантажити бібліографічний опис

ВСІ СТАТТІ ЗА АБЕТКОЮ

Нагору нагору