Індивідуальна психологія - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Індивідуальна психологія

ІНДИВІДУА́ЛЬНА ПСИХОЛО́ГІЯ – психологія окремої особи як предмет диференційної психології; один із напрямів глибинної психології, за ідейними витоками близький до психоаналізу. Обґрунтував австр. вчений А. Адлер на противагу фаталізму психоаналізу З. Фройда. Набула поширення як концепція особистості у психотерапевт. практиці США й Зх. Європи в 20-і рр. 20 ст. Концепція І. п. ґрунтується на кількох принципах, втілених А. Адлером у засадах психокорекції, сімей. і сусп. виховання. Згідно з ними, особистість розглядають як онтологічно й емпірично цілісне утворення. Псих. життя людини відповідає такій єдності, у якій між свідомістю і несвідомим немає антагонізму. Людську активність детермінує кінцева мета діяльності, а спадковість і середовище (сусп. сили) – впливи, на які особистість повинна відповісти в міру своїх твор. можливостей. Універсал. чинником при цьому є прагнення переваг, успіху, досконалості, їм підпорядковані ін. почуття, псих. прояви, зокрема бажання знайти власне місце серед інших. З цим пов’язані комунікативна готовність, наміри діяти разом з іншими задля досягнення сусп. мети, особливо якщо вона співпадає з тією, яку індивід не може реалізувати самотужки. Такі прагнення є прикладами глибин. реакцій, що виникають унаслідок тиску соц. інституцій, породжуючи невротичні комплекси – приниження, прагнення влади, переваг, скаредність, марнославство та ін. Ці комплекси складаються ще в дитинстві (3–5 р.) і формують стиль життя як закономір. результат конформ. реагування на безкомпромісні вимоги сім’ї, сусп-ва загалом, оскільки дитина ні фізично, ні психологічно не може розумно протистояти впливу референт. соц. груп, до яких вона належить. За цих умов реал. стан сусп. відносин заміщений у свідомості та вчинках індивіда фіктив. уявленнями, компенсатор. вплив психотерапевта на які сприяє усвідомленню їхньої неадекватності, відкриттю суперечливості сповідуваних ідеалів людського співжиття. При спростуванні й відкиданні останніх за інерцією свідомості вони змінюються на інші. Отже, індивід не виходить з полону фіктивності, примар. доцільності, що фактично визначає людську життєдіяльність, панування в ній мотивів надкомпенсації. Спрямування індивіда на втілення цих мотивів у соціально продуктивні творчі дії та відповідні психотерапевт. техніки знайшли прихильників у соціальній психології, зокрема груп. психокорекції. Результати дослідж. І. п. використовують у педагогічній психології, клін. психології та психології сімей. відносин.

Літ.: Адлер А. Практика и теория индивидуальной психологии / Пер. с нем. Москва, 1995; Роменець В. А., Маноха І. П. Історія психології ХХ століття. К., 1998.

С. О. Мусатов

Стаття оновлена: 2011