Іван-Павло ІІ - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Іван-Павло ІІ

ІВА́Н-ПАВЛО́ ІІ (лат. Joannes Paulus II; світське ім’я – Войтила Кароль-Юзеф; Wojtyła Karol Józef; 18. 05. 1920, м. Вадовиці, нині Малопольс. воєводства, Польща – 02. 04. 2005, Ватикан) – Папа Римський 1978–2005. Навч. у Яґеллон. ун-ті (Краків, 1938–39), на курсах підпіл. Краків. духов. семінарії (1942–44). У листопаді 1946 кардиналом А.-С. Сапєґою рукопоклад. у пресвітери, направл. на богослов. студії в Папський ун-т св. Томи Аквінського, де 1948 захистив доктор. дис. 1949 признач. на парафію св. Флоріана у Кракові. 1953 захистив доктор. дис. у Яґеллон. ун-ті, де викладав морал. богослов’я й етику, як також у Краків. духов. семінарії та Люблін. катол. ун-ті (Польща). Від 1958 – єпископ-пом. Краків. митрополії (висвяч. архієпископом Краківським Є. Базяком), від 1963 – архієпископ Краківський, від 1967 – кардинал. Активний учасник 2-го Ватикан. собору (1962–65). 16 жовтня 1978 обраний рим. архієреєм (став першим папою-слов’янином). Активно подорожував світом, проповідуючи, зокрема, важливість дотримання реліг. свобод, незалежності націй і людських прав. Був апологетом екуменізму, доклав зусиль до подолання доктрин. відмінностей між християн. конфесіями. 13 травня 1981 у Ватикані на життя І.-П. ІІ вчинив замах 23-річ. мусульманин-екстреміст, якого він згодом простив, а 2000 домігся звільнення з тюрми. Уперше в історії папства відвідав Кентерберій. собор (Велика Британія, 1982), лютеран. костел (1983) і синагогу (1986) в Римі, мечеть у Дамаску (2001). Проголосив нові Кодекс канон. права (1983) та Катехизис Катол. Церкви (1992), установив Кодекс канонів Сх. Церков (1990). За його понтифікату переглянуто ставлення РКЦ до інквізиції, вчення Ч. Дарвіна, реабілітовано Дж. Бруно, Я. Гуса, Ґ. Ґалілея (1992), канонізовано 482-х осіб і беатифіковано 1343-х. У рік 2000-літ. ювілею Різдва Христового 12 березня публічно просив прощення за провини Катол. Церкви перед представниками ін. віросповідань. Визнав необхідність захисту довкілля невід’єм. вимогою катол. богослов’я, декларувавши 1999, що знищення природи може бути смерт. гріхом. Більшість позицій соц. вчення Катол. Церкви 1980 – поч. 90-х рр. спрямов. на критику комуніст. і капіталіст. сусп-в, зокрема в енцикліці «Laborem exercens» І.-П. ІІ висловив думку про комунізм як форму держ. капіталізму; в енцикліці «Centesimus annus» зупинився на питанні, чи може капіталізм після краху комунізму стати єдиною соц. системою для країн, що хочуть відновити свою економіку? Відкрито говорив про порушення людських прав у комуніст. країнах і обстоював існування Катол. Церкви, зокрема й УГКЦ, в СРСР. У березні 1979 надіслав листа кардиналові Йосифові Сліпому з нагоди підготовки до ювілею 1000-ліття хрещення Київ. Русі; у березні 1980 визнав законність звичай. і вибор. синодів укр. катол. єпископів. Того ж року на пропозицію Синоду єпископів УГКЦ призначив М. Любачівського архієпископом-коад’ютором Йосифа Сліпого (із правом наступництва), а 1985 – кардиналом. 1982 номінував архієпископа М. Марусина секр. Конгрегації для Сх. Церков. Досяг лібералізації у ставленні до Катол. Церкви в СРСР після зустрічі 1 грудня 1989 з М. Горбачовим, і, зрештою, долучився до легалізації УГКЦ. Підтримуючи діяльність РКЦ в Україні, 1985 вручив відзнаки митрополита Апостол. адміністраторові Львів. архідієцезії, єпископу М. Яворському; 1996 доручив обов’язки особистого секр. священикові Львів. архідієцезії М. Мокшицькому. 23–27 червня 2001 відвідав з офіц. візитом Україну, під час якого відправив у Києві та Львові Службу Божу укр. мовою, вшанував пам’ять жертв комуніст. і нацист. режимів біля пам’ятника Невідомому воїну, у Биківні та Бабиному Яру; у Львові оголосив беатифікацію 27-ми укр. католиків-мучеників. Зустрічався з укр. вірянами, до яких звертався з посланнями, наголошуючи на важливості збереження обрядів, традицій і нац. культури. Автор поет. зб. «Księga słowiańska» (1939), «Pieśń o Bogu ukrytym» (1946), «Pieśń o blasku wody» (1950), «Myśl jest przestrzenią dziwna» (1952), «Kamieniołom» (1957), «Rozważanie o śmierci» (1975), «Tryptyk Rzymski» (2003), а також драми про св. Альберта Хмельовського «Brat naszego Boga» (1979; екранізов. 1997, реж. К. Зануссі). Діє Фонд І.-П. ІІ (від 1981). Пам’ятники І.-П. ІІ встановлено в багатьох містах світу, зокрема в Одесі (2008), Надвірній (Івано-Фр. обл., 2009), Тернополі та Немирові (Вінн. обл.; обидва – 2010), Житомирі (2011); також на його честь названо одну з площ Львова. 1 травня 2011 Папа Римський Бенедикт ХVI проголосив І.-П. ІІ блаженним.

Літ.: T. Szulc. Pope John Paul II, The Biography. New York; London; Toronto; Sydney, 1995; J. Kwitney. Man of the Century: The Life and Times of Pope John Paul II. New York, 1997; Юраш А. Папа Іоанн Павло ІІ. Х., 2005; Косів М. Десять років чекання // ЛУ. 2011, 4 серп.; Вайґель Дж. Свідок надії: Життєпис Папи Івана-Павла ІІ / Пер. з англ. Л., 2011.

М. Г. Железняк, О. І. Дацько

Стаття оновлена: 2011