Івахненко Олексій Григорович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Івахненко Олексій  Григорович

ІВАХНЕ́НКО Олексій Григорович (17(30). 03. 1913, м. Кобеляки, нині Полтав. обл. – 16. 10. 2007, Київ) – фахівець у галузях автоматичного керування, математичного моделювання та інформатики. Д-р тех. н. (1954), проф. (1956), акад. НАНУ (2003). Засл. діяч н. УРСР (1972). Держ. премії УРСР (1991) та України (1997) в галузі н. і т. Закін. Ленінгр. електротех. ін-т (нині С.-Петербург; 1938). Працював у Всесоюз. електротех. ін-ті (Москва, 1938–41), на з-ді № 703 Наркомату суднобуд. пром-сті (1941–44), в Ін-тах буд. механіки (1944–48) та електротехніки (1948–64) АН УРСР: від 1962 – зав. відділу тех. кібернетики; в Ін-ті кібернетики НАНУ (1963–97; усі – Київ): зав. відділу комбінов. систем керування, від 1989 – гол. н. с. Радник дирекції Міжнар. наук.-навч. центру інформ. технологій і систем НАНУ та Мін-ва освіти і науки України (1997–2007). Водночас 1945–86 – доц., проф. каф. автоматики і телемеханіки Київ. політех. ін-ту. Розробив нові принципи автоматич. регулювання швидкості електродвигунів змінного струму та асинхронних; теорію інваріант. систем автоматич. керування з компенсацією вимірюваних збурень і систем комбінов. керування; безпошукові екстрем. регулятори на базі розпізнавання ситуацій та принцип автоматич. розпізнавання образів (самонавчання); сформулював основи побудови прогнозних кібернет. пристроїв та принцип керування з оптимізацією прогнозу; теорію самоорганізації моделей склад. систем на основі експерим. даних та за допомогою методу груп. урахування аргументів (МГУА) як осн. інструменту теорії (МГУА отримав світ. визнання як метод самоорганізації багаторядних поліноміал. нейрон. мереж та мереж з актив. нейронами, що ефективно розв’язують задачі розпізнавання образів, кластеризації, моделювання й прогнозування). Автор першої в СРСР праці в галузі тех. кібернетики – «Техническая кибернетика» (К., 1965). Засн. і гол. ред. (1956–88) ж. «Автоматика» (до 1978 виходив укр. мовою, сприяючи розвитку укр. тех. термінології; нині «Проблемы управления и информатики»).

Пр.: Электроавтоматика. К., 1954; Кибернетические предсказывающие устройства. К., 1965; Кибернетические системы с комбинированным управлением. К., 1966; Самообучающиеся системы распознавания и автоматического управления. К., 1969; Системы эвристической самоорганизации в технической кибернетике. К., 1971; Предсказание случайных процессов. К., 1971 (співавт.); Долгосрочное прогнозирование и управление сложными системами. К., 1975; Принятие решений на основе самоорганизации. Москва, 1976 (співавт.); Индуктивный метод самоорганизации моделей сложных систем. К., 1982; Комбинированный метод моделирования водных и нефтяных полей. К., 1984 (співавт.); Selbstorganisation von vorhersagemodellen. Berlin, 1984 (співавт.; рос. мовою – Самоорганизация прогнозирующих моделей. К., 1985); Помехоустойчивость моделирования. К., 1985 (співавт.); Моделирование сложных систем по экспериментальным данным. Москва, 1987 (співавт.); Непрерывность и дискретность. К., 1990; Inductive Learning Algorithms for Complex Systems Modeling. Boca Raton, 1992 (співавт.).

Літ.: 90-річчя академіка НАН України О. Г. Івахненка // Вісн. НАНУ. 2003. № 3.

В. С. Степашко

Стаття оновлена: 2011