Івницька Зоя Олександрівна - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Івницька Зоя  Олександрівна

ІВНИ́ЦЬКА Зоя Олександрівна (04. 11. 1928, м. Біла Церква, нині Київ. обл.) – художниця театру, живописець, графік. Дружина М. Івницького. Закін. Одес. художнє уч-ще (1953; викл. Л. Мучник, Д. Фруміна). Працювала 1954–66 учителем малювання та кер. ізостудії Палацу піонерів (м. Тирниауз, РФ); в Одесі: у Будинку офіцерів, Палаці студентів, 1967–92 – художником по костюмах Театру муз. комедії; водночас – викл. Театр. худож.-тех. уч-ща. Творчість І. характеризує емоційність, витонченість і краса колірних рішень та форм. Оформила вистави: для Одес. ТЮГу («Рік без кохання» Л. Устинова, 1965; «Громадський обвинувач» Я. Волчека, 1966) і Рос. драм. театру ім. А. Іванова («Професія пані Воррен» Б. Шоу, 1967); створила ескізи костюмів до вистав Театру муз. комедії: «Вєрка… Надія, Любов» М. Ліфшиця та Г. Портнова (1967), «Весела вдова» (1968) та «Граф Люксембурґ» (1985) Ф. Легара, «Майя» С. Феньєша, «Потрібна героїня» В. Баснера (обидві – 1969), «Журавель у небі» О. Колкера (1970), «Циганський барон» (1971) та «Летюча миша» (1983) Й. Штраусса, «Вік жінки» (1971) В. Семенова, «Принцеса цирку» І. Кальмана (1972), «Попелюшка» А. Спадавеккіа (1973), «Чарівна Олена» (1976) та «Політ на Місяць» Ж. Оффенбаха, «На світанку» О. Сандлера (обидві – 1982), «Моя чарівна леді» Ф. Лоу (1984), «Скрипаль на даху» Дж. Бока (1987), «Слон» В. Гроховського (1988), «Великий Мікадо, або Шлюб по-японськи» А. Саллівана (1989); «Пушкін в Одесі» Ю. Динова (1969, Одес. рос. драм. театр); «Ешелон» М. Рощина (1975, Моск. театр «Соврємєннік»). Учасниця міських, всеукр., всесоюз. мист. виставок від 1960-х рр. Персон. – в Одесі (1967), Лос-Анджелесі (шт. Каліфорнія, США, 2009). Авторка станк. графіч. («У кравчині», 1955; «Дочка», 1973) та живопис. («Дівчина у кімоно», 1962; «Дерева», 1970) робіт.

Літ.: Щурова Т. Театр сценографа // Театр. 2001. № 4(4).

Ю. В. Сагіна

Стаття оновлена: 2011