Івниця — Енциклопедія Сучасної України

Івниця

І́ВНИЦЯ – село Андрушівського району Житомирської області. Центр селищ. ради, якій підпорядк. с. Борок. Знаходиться на р. Ів’янка (притока Тетерева), за 23 км від райцентру та за 4 км від залізнич. ст. Степок. Пл. 5,6 км2. Насел. 1644 особи (2001), переважно українці. Уперше згадується у писем. джерелах під 1584. У цей період І. входила до складу Польщі. Жит. брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького. У 2-й пол. 18 ст. І. була досить великим торг.-ремісн. м-ком з насел. понад 3 тис. осіб. 1761 отримала міські привілеї від польс. короля Авґуста ІІІ. Тоді тут діяли церква, костел, синагога, євр. молитов. дім, школа та 2 лісопильні. Водночас у І. на лівому пологому схилі Ів’янки закладено ландшафт. парк (нині пам’ятка садово-парк. мист-ва Івницький парк) з традиц. системою ставків зі шлюзами, збудовано садиб. комплекс (збереглися лише фрагмент в’їзних воріт і руїни башт з бійницями). Після 2-го поділу Польщі 1793 – у межах кордонів Рос. імперії. Від 1912 І. належала цукрозаводчикові Терещенку. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. Мешканці потерпали від голодомору 1932–33, зазнали сталін. репресій. Від липня 1941 до грудня 1943 – під нім.-фашист. окупацією. На фронтах 2-ї світ. війни воювало 492 івнинці, з них 263 загинуло. Нині у І. – заг.-осв. школа, дитсадок; клуб, б-ка; амбулаторія. Збереглися залишки стародав. укріплень (земляні вали, підземні сховища). Серед видат. уродженців – Герой Рад. Союзу П. Федорчук.

Статтю оновлено: 2011
Цитувати статтю
П. П. Кузьменко . Івниця // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2011. URL: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=13646 (дата звернення: 04.03.2021).