Івченко Валерій Михайлович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Івченко Валерій  Михайлович

І́ВЧЕНКО Валерій Михайлович (20. 11. 1939, м. Куп’янськ Харків. обл.) – актор, режисер. Нар. арт. УРСР (1980), РФ (1994). Держ. премія СРСР (1980). Нац. театр. премія ім. Є. Лебедєва (2007). Орден «За заслуги перед Вітчизною» 2-го ступ. (2009). Закін. театр. студію Харків. укр. драм. театру ім. Т. Шевченка (1961), режисер. ф-т Київ. ін-ту театр. мист-ва (1978). У 1961–73, 1976–78 – актор Харків. ім. Т. Шевченка, 1973–76 – Микол. рос. ім. В. Чкалова, 1978–83 – Київ. ім. І. Франка, від 1983 – С.-Петербур. Великого ім. Г. Товстоногова драм. театрів. Здійснив записи на грамплатівки «Нічних концертів» М. Бажана, оповідань Г. Тютюнника.

Ролі: Платон («Дикий Ангел» О. Коломійця), Дон Жуан («Камінний господар» Лесі Українки), Артем («Загибель ескадри» О. Корнійчука), Дяк («Марія» М. Зарудного), Ілько («Патетична соната» М. Куліша), Голохвастов («За двома зайцями» М. Старицького), Михайло («У день весілля» В. Розова), Шмага, Глумов («На всякого мудреця доволі простоти», «Без вини винні» О. Островського), Андрій («Характери» за В. Шукшиним), Сатін («На дні» М. Горького), Осип («Ревізор» М. Гоголя), Лаврецький («Дворянське гніздо» за І. Тургенєвим), Астров («Дядя Ваня» А. Чехова), Вурм, Лорд Берлі («Підступність і кохання», «Марія Стюарт» Ф. Шіллера), Пічем («Тригрошова опера» Б. Брехта), Капітан Шотовер («Дім, де розбиваються серця» Б. Шоу); у кіно – Глухитько («Потяг особливого призначення», 1980, реж. В. Шевченко), Вернер («Мужність», 1981, реж. Б. Савченко; обидва – Київ. кіностудія худож. фільмів ім. О. Довженка), Джеральд («Останній доказ королів», 1983, реж. В. Кісін, «Укртелефільм»).

Літ.: Веселка С. Мій сучасник – актор // УТ. 1971. № 2; Сатаєва Т. Невторованим шляхом // Веч. Київ. 1980, 14 жовт.; Зарівна Т. Київські дебюти Валерія Івченка // Там само. 1982. № 1.

Г. Н. Фаттахова, Д. В. Дьоміна

Стаття оновлена: 2011