Іграшка народна - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Іграшка народна

І́ГРАШКА НАРО́ДНА – річ, призначена дітям для гри. Виготовляли майстри з підруч. матеріалів. І. н. синтезує виражал. засоби декор.-ужитк. мист-ва, скульптури, худож. конструювання, театр. мист-ва; її ідейно-мист. характер пов’язаний з істор.-культур. розвитком сусп-ва. У Стародав. Єгипті (3 тис. р. до н. е.) були поширені ляльки з дерева чи тканини, фігурки тварин, м’ячі зі шкіри; у Стародав. Греції та Римі – ляльки з теракоти, мініатюрні меблі з кістки й бронзи, посуд, брязкальця, дзиґи. У Середньовіччі у Зх. Європі з’явилися іграшки у вигляді фігурок воїнів у латах зі зброєю. Згодом центри з вироб-ва іграшок розвинено у Німеччині, Франції. Під час розкопок слов’ян. городищ Серед. Придніпров’я (6–8 ст.) та давньорус. міст Києва і Новгорода (10–12 ст.) знайдено глиняні фігурки людей, кульки, брязкальця, свищики у вигляді коней, птахів, баранів. У 19 ст. розпочато масове вироб-во кустарно-ремісн. іграшки. Прообразом сучас. І. н. є антропоморфна, зооморфна та орнітоморфна дрібна пластика (з бивнів мамонтів), знайдена під час розкопок палеоліт. стоянки 25 тис. р. до н. е. у с. Мезин Короп. р-ну Черніг. обл. Грубо виконані фігурки звірів, птахів, жінок, брязкальця, мініатюрні моделі колісничок, жител також можна вважати прообразами І. н., зокрема української. Дрібна пластика скіф. часів із глини та металу (люди, звірі, птахи), пластика ранніх слов’ян. поселень і поховань щодо формал.-образ. засад може бути асоційованою з І. н. Зазначені речі створювали для обрядів, ритуалів, церемоній. Їхньою ідеол. основою є культ родючості, втілюваний в образах жінки, звіра, свійської тварини. Першою річчю, знайденою на тер. України, яку можна зарахувати до іграшок, є лялька («кукла») з Ольвії (Пн. Причорномор’я, 5 ст. до н. е.). Подібні ляльки знаходили в дит. похованнях у Стародав. Єгипті. Іграшки князів. доби – дерев’яні коні, птахи, луки, мечі, дзиґи, глиняні кульки, коники, баранчики тощо. І. н. сформовані в умовах селян. хлібороб. середовища, тому пов’язані з його буттєвими засадами, матеріал. й духов. принципами існування. Виготовляли І. н. з глини (оздоблені поливами, розписами, ритуванням), дерева (розпис, різьблення), ляльки з тканини, трави, соломи, І. н. з кори, тіста, сиру, паперу тощо, рухливі іграшки з мех. та акустич. пристроями (деркачі, фуркала, вітрячки, брязкальця, тарахкала, коники-каталки та ін.), глиняні й дерев’яні свищики з розписом і поливою, розфарбовані деркачі та брязкальця, коники-каталки. Поширені також іграшк. композиції – ансамблі «Весілля», «Карусель», «Біля криниці» тощо. Осн. сюжети І. н. – відображення світу повсякден. турбот, духов. устремлінь, мрій селянина-хлібороба: кінь, кінь із вершником, панна, кума, наречена, птахи-свищики, свищики-свинки, ведмедики, олені, баранчики, бички та ін. Особливе місце серед І. н. належить хатній самороб. ляльці, зробленій у різний спосіб (залежно від регіону). Серед числен. гончар. промислів та промислів із вироблення дерев’яної іграшки збереглося кілька – в смт Опішня Полтав. обл., м. Яворів Львів. обл. та м. Косів Івано-Фр. обл. Традиц. І. н. стала об’єктом колекціонування. І. н. у лаконічно-сконцентров. формі передає нац. і місц. смаки, уподобання, давні принципи нар. образ. мислення та прояви пластич. інтуїції.

У 20 ст. укр. І. н. зберегла давні форми та образи. Сільс. саморобні І. н., які приблизно до кін. 1960-х рр. створювали самі діти, їх родичі, крім вихов. і пізнав. значення, служили оберегами. Значну кількість І. н. виготовляли майстри-кустарі та ремісники з глини, дерева, тканини, соломи, трави, паперу, тіста, сиру, кори, очерету, лози. І. н. кожного регіону, осередку мали свої худож.-традиц. ознаки, пластичні, сюжетні, орнам. і колорист. особливості. Їх поширювали через базари, ярмарки, спец. магазини. Осн. сюжети й образи – лялька («кукла», «баба»), птах, кінь, олень, баран, цап, коза, корова, собака, свинка, рибка, ведмідь, колиска, також антропоморфні – чол. (вершник) і жін. (кума, панна, сусідка) образи. Найпоширенішою є саморобна лялька з тканини, соломи, трави, кукурудзи. Яскраво декоровані вузлові ляльки Серед. Наддніпрянщини (виготовляли у селах Черкащини, Полтавщини, Київщини до 1960-х рр.) щодо іконографії найбільш архаїчні; втілюють образ весняної богині родючості. Функціонально близькі до них весняні обрядові ляльки з трави – «панянки» (Київщина, Вінниччина, Житомирщина, Волинь). Зі святами обжинків пов’язані ляльки з соломи, які робили у багатьох місцевостях. Нині в Україні поширений традиц. для Серед. Наддніпрянщини іконографіч. тип вузлової ляльки «княгині», яку створили майстри С. Грибак, С. Рак, О. Придувалова; традиц. ляльки ін. типів виготовили Ю. Мельниченко, Т. Федорова, І. Приходько. Серед І. н. із глини найпростіші форму і декор мають дрібні свищики – коники, зозульки, баранці, вершники, свинки тощо. Найвідоміші центри – смт Опішня, с. Бубнівка Гайсин. р-ну Вінн. обл., Миколаїв, с. Стара Сіль Старосамбір. р-ну Львів. обл., м. Ічня Черніг. обл., м. Косів; у кожного з них своєрідні пластичні, колорист. і сюжетно-образні уподобання. Укр. глиняна іграшка характерна компактністю, м’яким силуетом, золотистою та червоно-брунат. колористикою. Серед майстрів – І. Гончар, О. Железняк, Ф. Олексієнко, Г. Пошивайло, О. Селюченко, А. Білик-Пошивайло, Г. Діденко, М. Піщенко, Ф. Гнідий. Дерев’яні деркачі, тарахкала, вітрячки, каталки, фуркала виготовляли у багатьох місцевостях до 1960-х рр. Іграшки образотвор. характеру у 20 ст. створювали у м. Яворів (візки, півні, вершники на коліщатках, дит. меблі, зроблені столяр. способом і розписані). Найвідоміші автори – В. Прийма, Ю. Прийма. Точених та розфарбованих ляльок, птахів, вертушок майстерно роблять С. Тиндик, М. Ференц, І. Бриндас. І. н. з тіста («жайворонки», «сороки») випікають навесні. У 1980–90-х рр. на Закарпатті, Поділлі, Полтавщині на різні свята печуть «зайчиків», «свинок», «вершників» і фігурки людей, розфарбовують солодкими кольор. глазурями. І. н. із сиру виготовляють у Карпатах. У 1990-х рр. І. н. продовжували робити в смт Опішня, с. Бубнівка, містах Косів, Ічня, Васильків Київ. обл., Ковель Волин. обл., Львів, селах Брустуріви та Снідавка (обидва – Косів. р-ну).

Літ.: Фіголь Д. І. Українська народна дитяча іграшка: Довід. К., 1956; Антонович Є. А., Захарчук-Чугай Р. В., Станкевич М. Є. Декоративно-прикладне мистецтво. Л., 1993; Герус Л. М. Яворівська народна іграшка: Історія розвитку та сучасні проблеми промислу // Зап. НТШ: Пр. Секції етнографії та фольклористики. Л., 1995. Т. 230; Найден О. С. Українська народна іграшка. Історія. Семантика. Образна своєрідність. Функціональні особливості. К., 1999; Базилевич Д. Традиції української народної глиняної іграшки в контексті розвитку сучасного мистецтва // Укр. керамологія: Нац. наук. щоріч. Опішня, 2002. Кн. 2; Варіанти українських назв глиняних іграшок // Укр. керамол. журн. 2004. № 4; Герус Л. М. Українська народна іграшка. Л., 2004; Українська народна іграшка: Каталог. К., 2007; Найден О. С. Українська народна лялька. К., 2007; Іграшка, гра, дитина: від обрядової субстанції до сучасних моделей виховання: Мат. Всеукр. наук.-практ. конф. в Держ. музеї іграшки Мін-ва освіти і науки України. К., 2007; Шевчук А. До першовитоків дитинства (З історії творення саморобної народної іграшки) // Укр. мова й літ-ра в серед. школах, г-зіях, ліцеях та колегіумах. 2010. № 11–12.

О. С. Найден

Стаття оновлена: 2011