Іграшка народна

О. С. Найден

Іграшка народна

І́ГРАШКА НАРО́ДНА — річ, призначена дітям для гри. Виготовляли майстри з підруч. матеріалів. І. н. синтезує виражал. засоби декор.-ужитк. мистецтва, скульптури, худож. конструювання, театр. мистецтва; її ідейно-мист. характер повʼязаний з істор.-культур. розвитком суспільства. У Стародав. Єгипті (3 тис. р. до н. е.) були поширені ляльки з дерева чи тканини, фігурки тварин, мʼячі зі шкіри; у Стародав. Греції та Римі — ляльки з теракоти, мініатюрні меблі з кістки й бронзи, посуд, брязкальця, дзиґи. У Середньовіччі у Зх. Європі зʼявилися іграшки у вигляді фігурок воїнів у латах зі зброєю. Згодом центри з виробництва іграшок розвинено у Німеччині, Франції. Під час розкопок словʼян. городищ Серед. Придніпровʼя (6–8 ст.) та давньорус. міст Києва і Новгорода (10–12 ст.) знайдено глиняні фігурки людей, кульки, брязкальця, свищики у вигляді коней, птахів, баранів. У 19 ст. розпочато масове виробництво кустарно-ремісн. іграшки. Прообразом сучас. І. н. є антропоморфна, зооморфна та орнітоморфна дрібна пластика (з бивнів мамонтів), знайдена під час розкопок палеоліт. стоянки 25 тис. р. до н. е. у с. Мезин Короп. р-ну Черніг. обл. Грубо виконані фігурки звірів, птахів, жінок, брязкальця, мініатюрні моделі колісничок, жител також можна вважати прообразами І. н., зокрема української. Дрібна пластика скіф. часів із глини та металу (люди, звірі, птахи), пластика ранніх словʼян. поселень і поховань щодо формал.-образ. засад може бути асоційованою з І. н. Зазначені речі створювали для обрядів, ритуалів, церемоній. Їхньою ідеол. основою є культ родючості, втілюваний в образах жінки, звіра, свійської тварини. Першою річчю, знайденою на території України, яку можна зарахувати до іграшок, є лялька («кукла») з Ольвії (Пн. Причорноморʼя, 5 ст. до н. е.). Подібні ляльки знаходили в дит. похованнях у Стародав. Єгипті. Іграшки князів. доби — деревʼяні коні, птахи, луки, мечі, дзиґи, глиняні кульки, коники, баранчики тощо. І. н. сформовані в умовах селян. хлібороб. середовища, тому повʼязані з його буттєвими засадами, матеріал. й духов. принципами існування. Виготовляли І. н. з глини (оздоблені поливами, розписами, ритуванням), дерева (розпис, різьблення), ляльки з тканини, трави, соломи, І. н. з кори, тіста, сиру, паперу тощо, рухливі іграшки з мех. та акустич. пристроями (деркачі, фуркала, вітрячки, брязкальця, тарахкала, коники-каталки та ін.), глиняні й деревʼяні свищики з розписом і поливою, розфарбовані деркачі та брязкальця, коники-каталки. Поширені також іграшк. композиції — ансамблі «Весілля», «Карусель», «Біля криниці» тощо. Осн. сюжети І. н. — відображення світу повсякден. турбот, духов. устремлінь, мрій селянина-хлібороба: кінь, кінь із вершником, панна, кума, наречена, птахи-свищики, свищики-свинки, ведмедики, олені, баранчики, бички та ін. Особливе місце серед І. н. належить хатній самороб. ляльці, зробленій у різний спосіб (залежно від регіону). Серед числен. гончар. промислів та промислів із вироблення деревʼяної іграшки збереглося кілька — в смт Опішня Полтав. обл., м. Яворів Львів. обл. та м. Косів Івано-Фр. обл. Традиц. І. н. стала обʼєктом колекціонування. І. н. у лаконічно-сконцентров. формі передає нац. і місц. смаки, уподобання, давні принципи нар. образ. мислення та прояви пластич. інтуїції.

У 20 ст. укр. І. н. зберегла давні форми та образи. Сільс. саморобні І. н., які приблизно до кін. 1960-х рр. створювали самі діти, їх родичі, крім вихов. і пізнав. значення, служили оберегами. Значну кількість І. н. виготовляли майстри-кустарі та ремісники з глини, дерева, тканини, соломи, трави, паперу, тіста, сиру, кори, очерету, лози. І. н. кожного регіону, осередку мали свої худож.-традиц. ознаки, пластичні, сюжетні, орнам. і колорист. особливості. Їх поширювали через базари, ярмарки, спец. магазини. Осн. сюжети й образи — лялька («кукла», «баба»), птах, кінь, олень, баран, цап, коза, корова, собака, свинка, рибка, ведмідь, колиска, також антропоморфні — чол. (вершник) і жін. (кума, панна, сусідка) образи. Найпоширенішою є саморобна лялька з тканини, соломи, трави, кукурудзи. Яскраво декоровані вузлові ляльки Серед. Наддніпрянщини (виготовляли у селах Черкащини, Полтавщини, Київщини до 1960-х рр.) щодо іконографії найбільш архаїчні; втілюють образ весняної богині родючості. Функціонально близькі до них весняні обрядові ляльки з трави — «панянки» (Київщина, Вінниччина, Житомирщина, Волинь). Зі святами обжинків повʼязані ляльки з соломи, які робили у багатьох місцевостях. Нині в Україні поширений традиц. для Серед. Наддніпрянщини іконографіч. тип вузлової ляльки «княгині», яку створили майстри С. Грибак, С. Рак, О. Придувалова; традиц. ляльки ін. типів виготовили Ю. Мельниченко, Т. Федорова, І. Приходько. Серед І. н. із глини найпростіші форму і декор мають дрібні свищики — коники, зозульки, баранці, вершники, свинки тощо. Найвідоміші центри — смт Опішня, с. Бубнівка Гайсин. р-ну Вінн. обл., Миколаїв, с. Стара Сіль Старосамбір. р-ну Львів. обл., м. Ічня Черніг. обл., м. Косів; у кожного з них своєрідні пластичні, колорист. і сюжетно-образні уподобання. Укр. глиняна іграшка характерна компактністю, мʼяким силуетом, золотистою та червоно-брунат. колористикою. Серед майстрів — І. Гончар, О. Железняк, Ф. Олексієнко, Г. Пошивайло, О. Селюченко, А. Білик-Пошивайло, Г. Діденко, М. Піщенко, Ф. Гнідий. Деревʼяні деркачі, тарахкала, вітрячки, каталки, фуркала виготовляли у багатьох місцевостях до 1960-х рр. Іграшки образотвор. характеру у 20 ст. створювали у м. Яворів (візки, півні, вершники на коліщатках, дит. меблі, зроблені столяр. способом і розписані). Найвідоміші автори — В. Прийма, Ю. Прийма. Точених та розфарбованих ляльок, птахів, вертушок майстерно роблять С. Тиндик, М. Ференц, І. Бриндас. І. н. з тіста («жайворонки», «сороки») випікають навесні. У 1980–90-х рр. на Закарпатті, Поділлі, Полтавщині на різні свята печуть «зайчиків», «свинок», «вершників» і фігурки людей, розфарбовують солодкими кольор. глазурями. І. н. із сиру виготовляють у Карпатах. У 1990-х рр. І. н. продовжували робити в смт Опішня, с. Бубнівка, містах Косів, Ічня, Васильків Київ. обл., Ковель Волин. обл., Львів, селах Брустуріви та Снідавка (обидва — Косів. р-ну).