Ігри та розваги народні - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Ігри та розваги народні

ІЃРИ ТА РОЗВА́ГИ НАРО́ДНІ – частина народної культури та громадського побуту українцiв. Розмежовують за статево-вiковим (хлопчики i дiвчатка, юнаки та дiвчата, чоловiки й жiнки; дiти, пiдлiтки, молодь, дорослi) i функцiон. (обрядово-звичаєвi дiйства, побутовi) принципами. Найяскравіше iгрова та розважал. культури проявлялися пiд час пов’язаних із нар. календарем свят, що влаштовували для забезпечення добробуту; їх давнє походження засвiдчують пережитки супроводжуючих обрядiв зі збереженням первiс. вiрувань, в основi яких – прагнення людини приборкати сили природи. З часом причини виникнення свят забувалися, натомість залишалися нар. забави з iгровими елементами. З наближенням весни починали весняний цикл обрядодiйств, якими проводжали зиму й зустрiчали весну. Свято проводiв зими – Масляна (Масниця) – в Україні не набуло знач. поширення (хоча у рад. період і нині є досить популярним у містах); вiдоме також пiд назвою «Колодiя» в кiлькох варiантах. Розiгрування народж. i поховання дерев’яної ляльки (колодки) – вiдгомiн давнього ритуалу знищення опудала Зими. Значну роль вiдiгравали веснянки, гаївки, гагiлки (переважно дiвочi), бiльшiсть з яких – драматизов. рухливі діалог. iгри з розподiлом ролей. Подібні iгри, забави, хороводи веснянок супроводжували свято Благовiщення (7 квiтня; вважали, що у цей день весна вступає у свої права), i особливо Великдень. У Чистий четвер купалися у водоймi, а в нiч на недiлю розкладали вогнища. На Великдень центром розваг були гойдалка та церк. майдан. Парубочi iгри здебiльшого мали характер змагань у спритностi, швидкостi, витривалостi, силi: «Побудова пiрамiди» (і зараз побутує на Прикарпаттi – «Дзвiниця», на Гуцульщинi – «Монастир»), «Стовп», «У вiйну», «У короля», «Довга лоза», «Журавель», «Чий батько дужчий?», «Бити дупака», «Пiп», «Чорт», «Кашу варити», «Навкулачки», рiзнi види боротьби. У дiвочих iграх проявлялися художнi здiбностi учасниць – вмiння танцювати, спiвати, перевтiлюватися: «Мак», «Зельман», «Кривий танець», «Кострубонько», «Подоляночка», «А ми просо сiяли», «Ворота», «Царiвна», «Царенко». На Юрiя (6 травня) обрядодiї мали характер перехiдних вiд весни до лiта. Хресною ходою усiм селом ішли на ниви збирати росу (у цей день вважалася чудодiйною). На Волинi парубки їздили на конях, вiрячи, що разом з ними св. Юрiй «об’їжджає богатирського коня». Зеленими святами починали літнiй цикл. Дiвчата та хлопцi з пiснями йшли у лiс, поле або на вигiн, де влаштовували iгри й танцi. Подекуди збиралися бiля спец. лаштункiв – довгої жердини (т. зв. iгорного дуба чи явора), до якої зверху горизонтально прикрiплювали колесо, прикрашене гiллям, квiтами, стрiчками. У деяких мiсцевостях на Лiвобережжi (переважно у Зелений понедiлок) «водили Тополю» – дiвчину, яка найкраще вiдзначалася в iграх. Пiсля жартiвливої боротьби мiж хлопцями та дiвчатами, хоровод. гри зi спiвами процесiя на чолi з «Тополею» йшла селом. Велике свято лiтнього циклу – Івана Купала (7 липня) – молодь традиційно проводила два днi. Напередоднi, здебільшого біля водойм, парубки розкладали купи хмизу. Увечерi навколо багаття хлопцi й дiвчата водили хороводи, спiваючи купал. пiсень. Удосвiта жінки (подекуди й чоловiки) качалися в росi; дiвчата йшли до лiсу або в поле за квiтами i зiллям для вінків; водили хороводи, спiвали пiсень, грали у гру-забаву «Купалочка», в основі якої – ворожiння. Пiсля цього вiдбувалася низка iгрових обрядодiй з Купалом, якого спускали на воду або розривали. Дiти бавилися у дит. «Купайла». Свято Петра i Павла (12 липня) теж супроводжували танцями, розвагами (особливо у Карпат. регiонi). Жнивар. звичаї та обряди згруповано довкола серпневих свят – Iллі, Маковея, Спаса. Одним iз рудиментiв старовини було недожате збiжжя («борода»): парубки перелазили пiд стеблинами; а жницi кидали позад себе серпи, щоб передбачити урожай на наступ. рiк. Цими святами закiнчувався обрядовий весняно-лiтнiй цикл, молодь ставала вiльнiшою вiд працi й починала готуватися до весiл. сезону. На Маковея i Спаса діти грали у рiзнi iгри: «Кіт i миша», «Стукалки», «Гуси i вовк», «У короля». Під час осiн. циклу гол. увагу зосереджували на весiл. та ворожiл. обрядах. На Покрову (14 жовтня) закінчувалися молодiжнi «вулицi»; починалися весiлля, на які молодь переносила iгрову й розважал. активнiсть. Складовою укр. весілля були дит. і молодiж. рухливі iгри («Свати», «Наша Маруся», «Весiлля» та iн.). Характерна ознака весiл. І. та р. н. – наявнiсть елементiв нар. танцю, пiснi, муз. супроводу. На вечорницях, якi у різних регіонах відкривали неодночасно: вiд Семена (14 вересня) до Кузьми та Дем’яна (14 листопада), проходили забави, танцi, iгри. На Михайла (21 листопада) вiдбувалися Великi вечорницi (переважно танц. характеру, тривали за пiвнiч). Від Введення (4 грудня) – початок зимового циклу святкувань, а свято Катерини (7 грудня) – ворожiл. сезону. Парубоц. і дівочим святом вважали день св. Андрiя (13 грудня), з ним пов’язано традицію ворожіння на подружжя. У 20–21 ст. молодiжнi ворожiння втратили магiчну функцiю i перетворилися на веселі, жартівливі традиц. iгри. У переддень Андрiя молодь збиралася на «Калиту» – гру, в якій хлопцям треба було вкусити підвішеного до сволока коржа. У нiч на Андрія підліткам і парубкам дозволяли деякi прояви бешкетництва: неабияким вважалося вмiння пiдняти воза на чиюсь хату, особливо якщо в нiй жила дiвчина «на порi». Оригiн. І. та р. н. вiдбувалися в iн. грудневi свята (Варвари, Сави та Миколая). На свято Миколая приймали гостей, їздили на санях довкола села i випробовували, чи «слизький снiг». Складний ритуал, пов’язаний з черговiстю обрядодiй, був на святвечір; І. та р. н. проводили переважно дiти. Уранцi на Рiздво дiтвора та молодь збиралися у гурти й ходили колядувати. Розповсюджене в Українi колядування, насичене iгровими і танц. елементами, супроводжували театралiзов. дiями («Коза», вертеп тощо). На Новий рiк (Маланку, 13 січня) давнi обряди трансформували у громад. святкову забаву, своєрiд. сiльс. карнавал, де маскованi учасники розiгрували кумеднi iнтермедiї. Подекуди виконували заг.-сільс. танець за участі ряджених, влаштовували iгри бiля громад. вогнища, ритуал. боротьбу масок. Щедрування супроводжували магiч. дiями, музикою, танцями, пантомiмою, обрядовими iграми з масками. Напередоднi Водохреща на річці вирiзали з криги хрест i ставили його в призначеному мiсцi. Вирубувати хреста доручали найсильнiшому хлопцю, якого визначали у змаганнях в боротьбі. Пiсля водосвяття смiливцi стрибали в ополонку. Додому намагалися повернутися якнайшвидше: вважалося, що переможцеві буде добре таланити у госп-ві, тому влаштовували перегони на санях. Багато зі згаданих І. та р. н. побутували серед дiтей і молодi упродовж зими: «Тiсної баби», «Воювання снiжками», «Ковганка», «Ґринджоли». Найпопулярнішою розвагою було влаштоване на водоймi «колесо» («крутилка»): на дерев’яний стовпчик, що вмерз в ополонку, одягали старе колесо, до його спиць прив’язували довгу жердину, на яку прикрiпляли санчата. Значну роль в орг-цiї дозвiлля, проведеннi І. та р. н. молодi, особливо «вулиць» та «вечорниць», вiдiгравали парубочi та дiвочi громади. У літній час поширеними були рiзнi види боротьби, а взимку – «навкулачки». Численну групу становили iгри, пов’язанi з вироб. процесами. Розповсюдженими були І. та р. н. на водi, катання на човнах i колодках. Ігри з м’ячем починали «як тiльки снiг з землi зiйде». На звуженні сфери побутування у 20 ст. І. та р. н. українців позначилися урбанiзацiя сусп-ва, занепад села – осередка традиц. культури.

Лiт.: Килимник С. Український рiк у народних звичаях в iсторичному освiтленнi. Т. 1–5. Вiннiпеґ, Торонто, 1955–63; Воропай О. Звичаї нашого народу: Етногр. нарис. Мюнхен, 1958. Т. 1; 1966. Т. 2; К., 1991; Приступа Е. Народна фiзична культура українцiв. Л., 1995; Цьось А. В. Фізичне виховання в календарній обрядовості українців. Лц., 2000; Старков В. Традиційна ігрова культура України. К., 2009.

В. А. Старков

Стаття оновлена: 2011