Ігумен - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Ігумен

ІГУ́МЕН (грец. ήγούμενος – той, хто веде, керує) – настоятель монастиря у Східних Церквах. І. керує всіма сферами діяльності обителі. Від 5 ст. настоятелі деяких великих монастирів отримують сан архімандрита. У Рос. імперії після реформи 1764 І. керував лише монастирем т. зв. 3-го кл., а ін. очолювали архімандрити. У деяких православ. Церквах сан І. надають як нагороду для ченця, без зарахування його до складу кер-ва монастиря. Від 2011 у Моск. патріархії І. називають лише настоятелів та намісників монастирів: чин поставлення на І. (із врученням посоха) здійснюють над особами, які вступають в упр. монастирем, навіть якщо це архімандрити чи архієреї (звання І. надається довічно). Для означення настоятельниць монастирів (із правом носіння наперсного хреста й посоха на час кер-ва та довічним збереженням звання) вживають термін «ігуменя». У Греко-Катол. Церкві, окрім І., вживають поняття «протоігумен» – настоятель усіх монастирів однієї провінції. В Україні І. традиційно обирають ченці (черниці) або ж призначають єпарх. єпископи. І. мали значний вплив у княжу та козац. добу, зокрема в письменстві й освіті, брали участь у соборах, виборах єпископів, козац. радах.

О. Н. Саган

Стаття оновлена: 2011