Ідзиковські

Визначення і загальна характеристика

ІДЗИКО́ВСЬКІ (Idzikowski) — родина українських і польських видавців. Леон Вікентійович (1827, Краків — 06(18). 05. 1865, Київ) заснував у грудні 1858 в Києві книгарню «Книжк.-муз. магазин» (вул. Хрещатик, № 29) з широким вибором книжок, репродукцій, гравюр, манускриптів; видав понад 200 книг. Справу продовжили його дружина Герсилія Гнатівна (1832 — 15. 08. 1917) та син Владислав (14(27). 05. 1864 — 10. 06. 1944, Варшава), який від 1897 керував фірмою. 1870 при книгарні відкрили читальний зал, що переріс у приватну книгозбірню, читальня якої одночасно могла вмістити до 500 осіб. Книжковий фонд бібліотеки І. 1894 налічував 40 тис. томів, станом на 1914 — понад 173-х тис. книжок. У книгарні працювало понад 150, у бібліотеці — 10 осіб. Від 1873 книгарня стала постачальником нот для навчальних закладів Києва і Варшави. 1887 придбано великий нотний склад Б. Корейва, який очолив один з відділів фірми. При нотному відділі від 1897 діяло концертне бюро (керувала сестра Владислава Марія Ящевська), яке організовувало концерти А. Дідура, С. Рахманінова, Ф. Шаляпіна та інші. У травні 1897 видавець Б. Корейво продав І. українське музичне видавництво разом із творами М. Лисенка. У листопаді 1914 усі твори композитора й права на них спадкоємці продали фірмі І. 

Крім польської літератури, фірма випускала каталоги власних та інших видавництв, збірки нот для молодих піаністів і співаків, твори польських, українських (зокрема О. Кошиця, К. Стеценка, М. Лисенка) та західноєвропейських композиторів. Видано працю «Русинська музика» (1913) А. Вельгорського; з мистецьких видань здобули популярність альбоми «Київ та його околиці», «Кам’янець-Подільський». Видавничий дім І. відігравав помітну роль у культурно-мистецькому житті Києва, виступав співорганізатором виставок образотворчого мистецтва, відкрив на зламі 19–20 ст. власний художній салон. У книгарні призначали зустрічі представники польської, української і російської інтелігенції. З часом у місті були відкриті ще 2 філії підприємства. Владислав став співвласником третини акцій «Drukarni Polskiej w Kijowie». Книгарня оперативно постачала на український книжковий ринок новинки берлінських, варшавських, краківських, львівських, паризьких видавництв. На початку 20 ст. підприємство «Леон Ідзиковський. Книжк.-муз. магазин у Києві» утвердилося як одне з найвідоміших у Центрально-Східній Європі, тісно співпрацювало з видавництвами Берліна, Відня, Москви. 

У роки 1-ї світової війни польські книговидавці активізували діяльність в Україні, це було пов’язано з масовим переміщенням поляків з окупованих німцями територій на українські землі. Апогеєм польського книгодрукування в Україні став 1916, коли видано 204 книги, з них фірмою І. — 80 (39 %). Під час окупації Києва в лютому 1918 більшовиками книгарню І. спалено. Видавничо-книжкова фірма І. у Києві проіснувала до 1920, випустивши загалом близько 7-ми тис. назв книг. 

Зусиллями синів Владислава — Вацлава і Мечислава  — 1921 продовжила діяльність у Варшаві, де від 1911 на вул. Маршалковська функціонувала її філія. Майно фірми І. в УСРР націоналізовано, частково розграбовано; фрагментарно фонди бібліотеки І. влилися до складу Центральної польської бібліотеки в Києві 1920–30-х рр. Громадськість Західної України 1937 відкупила у Владислава І. рукописи й авторські права на 350 творів М. Лисенка, а також інших українських композиторів. Підприємство тимчасово припинило діяльність у серпні 1944 — під час придушення гітлерівцями Варшавського повстання; 1945–50 провадило антикварну торгівлю книжками.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю