Ідіотія - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Ідіотія

ІДІОТІ́Я (від грец. ἰδιοτεία – невігластво, неосвіченість) – найвищий ступінь уродженого або набутого в ранньому дитинстві недоумства, спричиненого порушенням розвитку головного мозку. У заг. розумінні І. визначають як форму дизонтогенезу, за якої практично відсутні мовлення та мислення. В сучас. науці її зараховують до форм розум. відсталості. Перші результати наук. вивчення людей з вадами розум. розвитку отримано в серед. 19 ст. 1838 франц. психіатр Ж. Ескіроль здійснив спробу класифікувати недоумство на вроджене й набуте. Вивчаючи особливості розумово відсталих людей, він значну увагу, крім мед., гігієн., мед.-соц. аспектів, приділив психологічним. У той період феномен розум. відсталості ототожнювали з І., яку трактували як стійкий стан, що відрізняється від псих. захворювань, виникає внаслідок порушення розвитку і супроводжується інтелектуал. недостатністю. Ж. Ескіроль характерну особливість розум. відсталості вбачав у стані розвитку мовлення (експресія, словник. запас, грамат. порядок, доступність). Цю думку згодом розвинули М. Тарасевич та Л. Виготський. Розум. відсталість – поняття дизонтогенезу дитини, однією зі складових якого є олігофренія. За ступ. вияву олігофренію диференціюють на дебільність, імбецильність та І. Водночас, на відміну від олігофренії, І. може виявлятися не лише в перші місяці життя, а й у підлітк. і навіть зрілому віці. Виникнення І. у зрілому віці свідчить не про вроджений характер дизонтогенезу, а про амавротич. (набутий). Амавротичне недоумство є рідкіс. формою сімей. захворювання, що прогресує і проявляється зростаючим розладом псих. діяльності (до тотальної деменції) з порушенням або втратою зору та затримкою псих. розвитку (до І.). Клін. прояви залежать від віку хворої людини та періоду маніфестації захворювання. Відповідно до цих ознак виділяють 5 форм амавротич. недоумства: вроджену, осн., ранню дит., пізню дит. та пізню. І. розвивається не в усіх випадках амавротич. недоумства. Встановлено, що чим пізніше виникає захворювання, тим повільніше воно протікає і легшою є його форма, але при цьому частіше трапляються екстрапірамідні, мозочк. та епілептичні розлади. Отже, І. є склад. процесом динаміки функцій псих. діяльності і може бути викликана як генет., так і зовн. чинниками. Водночас спільною для усіх форм І. ознакою є порушення псих. діяльності, що дає підстави вважати її розум. відсталістю. За критеріями класифікації розум. відсталості, основою якої є кількісні показники інтелекту, І. належить до найвищого ступ. його недорозвиненості (ІQ – 20). Діти з діагнозом І. мають низький рівень научуваності, вони схильні до рухових стереотипів і примітив. реакцій, у більшості випадків не вміють ходити. Функціонування інтелектуал. сфери у них відбувається на сенсомотор. рівні, вони можуть досягти рівня розвитку 18-місяч. дитини. Ця класифікація має низку недоліків: відсутність можливості точного вимірювання рівня розвитку інтелекту, при використанні різних методів тестування коефіцієнт інтелекту в однієї й тієї самої особи може мати різні показники. Недоціл. також є визначення лише інтелектуал. рівня, зокрема у контексті обґрунтування адаптації розумово відсталої дитини до середовища дореч. є оцінювання й ін. форм поведінки та особистіс. якостей. За критеріями класифікації можливостей розвитку дитини, що ґрунтується на виділенні 2-х груп інтелектуал. недорозвиненості залежно від рівня научуваності дитини (обмежений та нульовий), діти з І. належать до ненаучуваних. Взаємодія таких дітей із середовищем відбувається за псих. механізмами, активність яких залежить від функціонування фізіол. сфери. Псих. діяльність є вкрай обмеженою, відсутні тенденції до усвідомлених дій, мислення не розвивається, що детермінує низький поріг реагування на оточення, зокрема впізнавання близьких людей, увага відсутня або нестійка, мовлення обмежується звуками, окремими словами, емоц. сфера – реакціями задоволення чи незадоволення. Емоц. реакції впливають на поведінк. дії, які є неконтрольованими через відсутність первин. форм свідомості та самосвідомості. Так, реакцію незадоволення досить часто діти з І. виявляють у формі критики, гніву, агресії. Існує певна диференціація емоц. реакцій та поведінк. дій у хворих дітей: у частини з них домінують злісно-гнівні вибухи, в ін. – байдужість до оточення. Поведінк. пасивність супроводжується в’ялістю, збудливість – стереотип. рухами (розкачуванням, плесканням у долоні та ін.). Поведінці таких дітей можуть бути властиві афективні прояви, які часто набувають характеру злобливості. Недорозвиненість психіки поєднується з порушеннями фіз. розвитку. У випадку несумісності таких порушень із життям діти помирають відразу після народження. У дітей з І. відсутній інстинкт самозбереження. Вони не володіють локомотор. навичками чи набувають їх з великим запізненням, не можуть навч. і перебувають (за згодою батьків) у спец. закладах – дит. будинках для розумово відсталих. Серед причин І. – спадк. чинники, зокрема патологія генератив. клітин батьків, внутр.-утробне ушкодження зародка та плода (гормонал. порушення, вірусні інфекції, токсоплазмоз та ін.), шкідливі чинники перинатал. періоду та перших 3-х р. життя дитини (асфіксія плода та новонародженого, полог. травма, імунол. несумісність крові матері та плода, травми голови у ранньому дитинстві, дит. інфекції, вроджена гідроцефалія тощо). Діагностику І. здійснюють за заг. принципами діагностування усіх форм псих. недорозвиненості та розум. відсталості. Вона передбачає встановлення причини розладу, з’ясування етіології, диференційов. опис хвороби з метою формування уявлення про індивід. можливості розвитку, опрацювання інформації, необхід. для сімейно-генет. консультування. Лікування І. залежить від етіології та перебігу і має симптоматич. характер. Для покращення обмін. процесів призначають ноотропи, церебролізин, глютамін. кислоту, ліпоцеребрин, проводять вітамінотерапію; для зниження внутр.-череп. тиску – вливання магнезії, гліцерин, діакарб; за умови надмір. гальмування застосовують стимулятори (сиднокарб, женьшень, китайський лимонник, алое та ін.), при збудженні – нейролептики; за наявності нападів – протисудомні засоби. Ефективність медикаментоз. терапії залежить від термінів її початку (чим раніше розпочато, тим вища ефективність). І. належить до форм дизонтогенезу, при яких осн. терапевт. впливи мають специфіку, а саме: застосування функціон. тренінгу дає можливість впливати на порушення моторики дітей; заходи з поведінк. терапії спрямовані на зниження гостроти проявів поведінк. порушень (самоушкоджувал. поведінки); медикаментозне лікування дає можливість впливати на складні порушення поведінки та знижувати рівень гіперактивності дітей; консультування близьких людей та соц. оточення спрямоване на підтримку батьків та проведення відповід. заходів (освітні заходи, соц.-психол. групи та тренінги, індивід. психол. консультування, психотерапія); пед. заходи за умови клін. проявів І. для підтримки життєдіяльності дітей передбачають утримання їх у спец. закладах. Особи з діагнозом І. мають статус інвалідів і перебувають на повному утриманні держави. Нині у світі розум. відсталість зафіксовано у бл. 3 % населення. 75 % осіб, які належать до категорії розумово відсталих, мають легку її форму (ІQ – 50). Останнім часом кількість розумово відсталих збільшується, що пояснюють зростанням відсотка виживання дітей з вадами розвитку та порушенням ЦНС.

Літ.: Певзнер М. С., Лубовский В. И. Динамика развития детей-олигофренов. Москва, 1963; Блейхер В. М., Крук И. В. Патопсихологическая диагностика. К., 1986; Стадненко Н. М., Матвєєва Н. П., Обухівська А. Г. Нариси з олігофренопсихології. Кам’янець-Подільський, 2002; Петрова В. Г., Белякова И. В. Психология умственно отсталого школьника. Москва, 2002; Мамайчук И. И. Психокоррекционные технологии для детей с проблемами в развитии. С.-Петербург, 2006; Синьов В. М., Матвєєва М. П., Хохліна О. П. Психологія розумово відсталої дитини: Підруч. К., 2008.

В. В. Засенко, Н. О. Макарчук

Стаття оновлена: 2011