Ієрархія - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Ієрархія

ІЄРА́РХІЯ (грец. ἱεραρχία, від ἱερός – святий, священний і ἀρχή – влада) – розташування частин чи елементів цілого у порядку від нижчого до вищого. Ієрарх. принцип діє на всіх рівнях – від атом. і молекуляр. явищ до взаємовідносин у людському сусп-ві. Термін «І.» використовують для характеристики орг-ції християн. Церкви – ієрархія церковна; визначення соц. структури сусп-ва; як принцип структур. орг-ції склад. багаторівневих систем, де чітко впорядковані взаємозв’язки і взаємозалежності між різними рівнями; у заг. теорії систем – для опису будь-яких систем. об’єктів; у теорії орг-ції – як принцип управління тощо. У християн. літ-рі він відомий від серед. 5 ст., у 2-й пол. 19 ст. О. Конт і Г. Спенсер застосували його для характеристики феодал. сусп-ва. М. Вебер у теорії бюрократії розглянув І. як сусп. устрій, якому притаманні безособовість, раціональність, чітка регламентація, обмежена відповідальність. Апологія сусп. І. присутня у теоріях еліти (В. Парето, К. Маннгайм, Д. Гелбрейт). З появою у 20 ст. заг. теорії систем і кібернетики поняття «І.» набуло поширення в описах будь-яких систем. об’єктів для характеристики упорядкованої взаємодії між різними рівнями системи. Його вживають і для характеристики вертикал. диференціації між різними рівнями держ. влади та соц. упр. (взаємовідносин між індивідами, які перебувають на різних рівнях ієрарх. структури). І. виникли у зв’язку з переходом від варварства до цивілізації і залишаються супутниками цивілізац. розвитку сусп-ва. Нерівність та ієрарх. боротьба призвели до появи І. на всіх щаблях сусп-ва. Переважна більшість відомих в історії людства соц. утворень (родина, держава, Церква, армія, політ. партії та ін.) ґрунтується на принципах ієрархічності. Повноваження та відповідальність усередині цих утворень розподілені нерівномірно, при цьому статусна І. може формуватися на базі різних цінностей: влада, власність, походження, рівень освіти, авторитет тощо. У країнах з демократ. формою правління можливе суперництво І., вільне створення нових І. та реформування тих, які вже існують. Необхідність ієрарх. існування склад. систем зумовлена тим, що упр. пов’язане з отриманням та використанням великого масиву інформації. У реал. системах ієрарх. структура ніколи не буває абсолютно сталою. В упр. використовують специфічні для кожного рівня можливості самоорганізації. У демократ. країнах порівняно легко відбувається ієрарх. поповнення вищих верств сусп-ва представниками нижчих. Це сприяє громад. злагоді, але пов’язане з ризиком потрапляння у верхній рівень І. тих, хто не заслуговує громад. довіри. Нині у науці, спорті, мист-ві, упр., політиці, економіці спостерігається інтенсив. процес створення нових І., перехід від традиц. соц., екон., політ., управлін. І. до модернізованих. Домінуючими параметрами І. є наявність влади, авторитету, матеріал. становища, духов. впливу, володіння інформацією. Досягнувши певного становища в ієрарх. структурі відносин, людина прагне подальшого ієрарх. зростання. Вона збільшує відстань між собою і своїми суперниками, намагається здобути ще вищий соц. статус. Якщо у міжієрарх. боротьбі перемагає політ. І., то матеріал. та інформ. І. опиняються під її владою. У випадку перемоги І. заможних виникає загроза побудови корумпов. системи сусп-ва. Щоб уникнути конфліктів між І. та збалансувати всі політ. сили і процеси, необхідне мирне співіснування І., оскільки кожна з них виконує певні життєво важливі для сусп-ва функції. Чл. І. повинні мати домінуючі ознаки належності, відповідати етич. та ін. вимогам цієї І., своєму місцю в ній тощо. Людина, не вихована на традиціях певного ієрарх. прошарку, практично не може претендувати на приєднання до нього. У зх. сусп.-політ. і правовій думці класифікацію ієрарх. верств сусп-ва здійснюють за різними критеріями, зокрема з’явилося багато дослідж., присвяч. І. престижу, влади, контролю, особистості та ін. І. у тварин – заснована на принципах домінування система поведінк. зв’язків між особинами в групі, що регулює їхні взаємовідносини. Може бути стійкою (абсолютна домінація) та нестійкою (відносна домінація). Домінуючі особини (домінанти), які посідають найвищі щаблі в І., мають перевагу в доступі до їжі, особин протилеж. статі тощо. Водночас вони забезпечують захист від хижаків, охороняють територію, врегульовують конфлікти із сусід. групами. Найпоширеніша І. у тварин, схильних до групового проживання (комахи, хребетні). Термін «І.» також широко використовують у біології стосовно різноманіт. об’єктів і процесів (ієрарх. структура спільноти, І. регулятор. систем та ін.).

Літ.: Берталанфи Л. фон. Общая теория систем: Обзор проблем и результатов / Пер. с англ. // Систем. исследования. Москва, 1969; Николис Дж. Динамика иерархических систем: Эволюционное представление / Пер. с англ. Москва, 1989; Потестарность: генезис и эволюция. С.-Петербург, 1997; Крадин Н. Н. Политическая антропология. Москва, 2004.

В. О. Зуєва, О. Є. Постол

Ієрархія церковна (І. ц.) – чини духовенства в порядку субординації, прийнятої в тій чи іншій Церкві; форма організаційного церковного устрою; вища церковна влада. Термін «І.» використав ще в серед. 5 ст. Псевдо-Діонісій Ареопагіт у трактаті «Про небесну ієрархію» для характеристики орг-ції християн. Церкви (у цьому значенні термін проіснував до серед. 19 ст., коли завдяки філос. і наук. працям набув нових семантик). У катол. Церкві І. ц. очолює рим. архієпископ – папа (див. папство), якому підпорядков. ін. єпископи. У православ. Церквах найвищою ієрарх. інстанцією є поміс. собор; автокефал. православні Церкви мають самостій. предстоятелів, часто в сані патріарха. Становлення християн. І. ц. на тер. сучас. України розпочалося з прийняттям тут християнства, її складали переважно єпископи-греки, хоча правителі Київ. Русі постійно домагалися призначення в І. ц. представників місц. духовенства. Згодом у єпископи почали висвячувати переважно місц. священнослужителів, але у домонгол. період тільки 3 митрополити (всі не визнані Константиноп. патріархатом, див. Константинопольська Православна Церква) були негрец. походження. До 16 ст. лише іноді митрополичі престоли посідали особи грец. і пд.-слов’ян. походження. І. ц. користувалася впливовим становищем також у держ. справах, брала участь у вічах, княжих радах, згодом, за литов.-польс. доби, в соймах. На укр. землях у складі різних держав боротьба за власну І. ц. ототожнювалася з обстоюванням нац. прав; братства та особливо козацтво були оборонцями укр. І. ц., відігравши гол. роль під час відновлення православ. І. ц. 1620. Представникам держ. влади нерідко вдавалося призначити ієрархами на укр. землях своїх ставлеників, проти яких, одначе, виступало нижче духовенство і національно свідомі світські кола. У 19–20 ст. більшість православ. єпископів були з росіян, що спричиняло русифікацію Церкви. З ін. боку, І. ц., сформована з українців, зокрема на зх.-укр. землях у складі Австро-Угор. імперії, була чи не єдиним і відносно впливовим укр. нац. проводом, деякі її представники відіграли вагому роль у нац.-культур. відродженні. Проблему українізації православ. І. ц. намагався вирішити укр. церк. рух після Лютн. революції 1917, зокрема під час Всеукр. церк. собору 1921 у Києві, коли постала УАПЦ, понад 30 єпископів якої були репресов. у 1930-х рр., як і І. ц. УГКЦ після Львівського собору 1946. В еміграції існує укр. православна та катол. І. ц. в Зх. Європі, Пн. Америці й Австралії. У протестантизмі І. ц. значно спрощена (у 20 ст. до неї почали входити і жінки). Свої особливості І. ц. має в нехристиян. Церквах.

О. Н. Саган

Стаття оновлена: 2011