Ізмаїл - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Ізмаїл

ІЗМАЇ́Л – місто обласного значення Одеської області, райцентр. Знаходиться на лівому березі Кілій. гирла Дунаю, за 245 км від обл. центру та за 80 км від Чорного моря. Пл. 53,5 км2. Насел. 85 098 осіб (2001, складає 91,6 % до 1989): росіян – 43 %, українців – 38 %, болгар – 10 %, молдаван – 4 %. За кількістю жит. посідає 2-е м. у Одес. обл. Ізмаїльський морський торговельний порт. Аеропорт, залізнична станція. Має автобусне сполучення з Одесою, Миколаєвом, Херсоном, Києвом, Кишиневом. Об’єкти природно-заповід. фонду: парк-пам’ятка садово-парк. мист-ва місц. значення Комсомол. сквер, водно-болотне угіддя Лебедине озеро. 1979 на околицях міста та с. Матроска виявлено поселення гумельниц. культури (5 тис. до н. е.). Ці землі перебували свого часу в сфері впливу іраномов. кочових племен, скіфів, сарматів. У давньогрец. джерелах згадується факторія Антіфіла (6–5 ст. до н. е.), яку в гирлі р. Репіда заснували вихідці з м. Мілет. У 2 ст. рим. легіонерами тут збудовано фортецю Сморніс (виявлено залишки рим. поселень, знайдено бронз. і мідні монети 1–4 ст., уламки амфор). Слов’яни опанували Придунав’я у перших століттях н. е. У 4 ст. на місці рим. фортеці виникло слов’ян. городище Сміл. Воно було позначене на карті слов’ян. колонізації Придунав’я (т. зв. Таблиці Певтингера), складеній 360 рим. картографом Касторієм. Від серед. 12 ст. Сміл перебував під впливом Галиц. і Галиц.-Волин. князівств, у 13 ст. зруйнований монголо-татарами, від кін. 14 ст. входив до складу Молд. князівства. Згодом його почали називати Синілом. У цей період тут з’явилися венеціан. і ґенуез. купці. 1538 Синіл за допомогою крим. хана Менґлі-Ґірея захоплено турками та приєднано до Осман. імперії. Під час молд. походу С. Наливайка місто на деякий час здобув один із козац. загонів. У серед. 16 ст. у турец. документах з’явилася назва І. (Ісмаїл, Ішмасль – «почуй, Аллах»). Наприкінці 16 – на поч. 17 ст. І. вже відігравав значну роль у чорномор. торгівлі, був транзит. пунктом на торг. шляхах між Сх. і Зх. Заїжджі купці звідси щорічно вивозили понад 2 тис. возів солоної риби. Із Стамбула в І. привозили вино та ін. товари, які потім потрапляли навіть у Львів. Діяв невільниц. ринок. У 1630–60-х рр. у І. була резиденція кадія. У 17 ст. у місті існували грец., вірмен., євр. і 3 мусульман. квартали. Походи запороз. козаків, військ. сутички на Дунаї з Росією змусили турец. владу неодноразово укріплювати місто. До кін. 18 ст. І. перетворено на неприступну фортецю. У липні 1770 гарнізон фортеці капітулював перед рос. військами під командуванням князя М. Рєпніна, однак за умовами Кючук-Кайнарджій. договору І. повернули Осман. імперії. Вдруге 11(22) грудня 1790 вже значно краще укріплену фортецю взяли штурмом рос. війська на чолі з О. Суворовим, але за умовами Ясського договору 1791 І. знову відійшов до Туреччини. 1809 відбулося 3-є здобуття. 1812 за умовами Бухарест. договору І. увійшов до Рос. імперії. Становлення міста пов’язане з діяльністю коменданта всіх фортець Бессарабії генерал-майора С. Тучкова. 1812 передмістя отримало статус міста та назву Тучков (до 1856). Від 1813 – повіт. центр Бессараб. обл., 1830–35 – центр Ізмаїл. градоначальства. У 1-й пол. 19 ст. І. став знач. мор. і річк. портом, насел. якого швидко зросло за рахунок селян-утікачів, переселенців з турец. володінь, колиш. запорожців, що повернулися з-за Дунаю. 1817 у місті, фортеці та найближчих хуторах мешкало 11 571 особа, у місті нараховувалося 823 будинки, у фортеці – 275, функціонувало 7 церков і 2 монастирі. 1856 у І. проживало 30,6 тис. осіб. Після невдалої для Рос. імперії Крим. війни 1853–56 за Париз. договором 1856 І. відійшов до Молд. князівства, яке перебувало під протекторатом Осман. імперії. У тому ж році фортецю підірвано рос. військами. Після рос.-турец. війни 1877–78 І. остаточно увійшов до Рос. імперії. До 1917 – повіт. центр Бессараб. губ. Від 1880-х рр. розвивався переважно як торг. порт. 1894 утвор. Рос. Дунай. пароплавство. Посаду міського голови І. обіймали: 1878–89 – І. Ніколаєвич, 1889–1906 – Ф. Тульчіанов, 1906–07 – С. Кольцов, 1908 – Комарницький, 1909–10 – І. Авраамов, 1911–17 – Д. Тульчіанов, 1917–18 – Е. Лашков. На поч. 20 ст. функціонували чол. і жін. г-зії, духовна семінарія, 14 приход. шкіл. Напередодні 1-ї світ. війни в місті та околицях мешкало 35 708 осіб. 1918–40 – у складі Румунії. 1940–54 – обл. центр, 1940–41 та від 1959 – райцентр УРСР. 22 липня 1941 І. окуповано Румунією, яка була союзницею нацист. Німеччини. 26 серпня 1944 у ході Яссько-Кишинів. операції звільнено військами 3-го Укр. фронту та моряками Дунай. військ. флотилії. У жовтні 1944 створ. Рад. Дунай. пароплавство (нині ВАТ «Дунайське пароплавство Українське»). 1939 у І. мешкало 23,5 тис., 1959 – 48,1 тис., 1979 – 83,1 тис. осіб. 2001 І. занесено в список істор. насел. місць України. Нині у місті працюють 1021 підпр-во усіх форм власності, зареєстровано 6227 суб’єктів підприємниц. діяльності. Осн. пром. підпр-ва: ЗАТи – «Ізмаїльський судноремонтний завод “Дунайсудноремонт”», «Астра» (пошиття одягу), ВАТи – «Ізмаїльський целюлозно-картонний комбінат», «Істр» (оцинк. посуд), «Ізмаїл. з-д залізобетон. виробів», «Ізмаїльський виноробний завод», «Ізмаїл. рибозавод», ТОВи – «Ізмаїльський річковий порт “Дунайсудносервіс”», «Ізмаїл. з-д ремонтно-технол. устаткування», «Тірас» (морозиво). У І. – Ізмаїльський державний гуманітарний універститет, ф-т Одес. мор. академії, Ізмаїл. ін-т водного транспорту, Придунай. відділ. Міжрегіон. академії упр. персоналом, навч.-консультац. центр ф-ту заоч. і дистанц. навч. Київ. ін-ту зв’язку, мед. уч-ще, технікуми механізації і електрифікації с. госп-ва та економіки і права, 3 ПТУ, 12 заг.-осв. шкіл, ліцей, 17 дитсадків; 3 ДЮСШ, 24 спорт. клуби; мемор. парк-музей «Фортеця», Ізмаїльська картинна галерея, Ізмаїльський історико-краєзнавчий музей Придунав’я, Ізмаїльський історичний музей О. Суворова, музей Укр. дунай. пароплавства, 11 б-к, кінотеатр, Будинок культури, школа мист-в, муз. і художня школи, Будинок художників СХ І., Центр дит. творчості та позашкіл. роботи, станція юних натуралістів, клуб моряків; 10 лікар. установ; 17 відділ. банків. Нар. колективи худож. самодіяльності: муз.-драм. театр, драм. театр «Акцент», хор ветеранів війни та праці, оркестр нар. інструментів, духовий оркестр, оркестр нар. муз. інструментів «Бессарабія», муніцип. ансамбль скрипалів «Натхнення», вокал. ансамбль «Кобзарська дума», естрадні ансамблі «Лангіс» і «Тет-а-тет», акробатична група «Дружба», ансамблі дит. танцю «Райдуга», «Ритм», «Червона калинонька», «Катюша», театр «Софокл» музею Придунав’я. У місті функціонують реліг. громади УПЦ МП, РКЦ, старообрядників, юдеїв, християн віри євангельської, євангел. християн-баптистів, адвентистів сьомого дня, свідків Єгови. Пам’ятки арх-ри: Мала мечеть (16 ст.; один із небагатьох зразків середньовіч. мусульман. зодчества на тер. України; єдина споруда, яка збереглася від фортеці Ізмаїл; розташ. діорама «Штурм фортеці Ізмаїл російськими військами та українськими козаками під командуванням О. Суворова 11(22) грудня 1790 року»), Свято-Покров. собор (1831), Свято-Микол. старообрядниц. церква (1833), Свято-Успен. церква (1841), костел Непороч. Зачаття Діви Марії (1-а пол. 19 ст.), Свято-Вознесен. церква (1874), церква Різдва Богородиці, церква св. жінок-мироносиць (обидві – 1897), церква св. рівноапостол. Костянтина та Олени (1936), міська управа (1841; нині Центр дит. творчості та позашкіл. роботи), особняки І. Авраамова (нині Ізмаїл. істор. музей О. Суворова) та Ф. Тульчіанова (нині Ізмаїл. істор.-краєзнав. музей Придунав’я; обидва – кін. 19 ст.). Діють Ізмаїльський Свято-Миколаївський чоловічий монастир, Ізмаїльський Свято-Костянтино-Оленинський чоловічий монастир. Щорічно проходять фестиваль мист-в «Дунай. весна», фестивалі-конкурси дит. творчості «Юні таланти Бессарабії» та «Вінок Дунаю». Встановлено пам’ятники Т. Шевченку, О. Суворову, С. Тучкову, Х. Ботєву, воїнам, які загинули під час визволення І. від нім.-фашист. окупантів, воїнам-афганцям, пам’ятні знаки на честь регуляр. судноплавства на Дунаї, «Бронекатер-134», погруддя льотчика П. Семенюка, мемор. дошки двічі Герою Рад. Союзу С. Горшкову та Герою Рад. Союзу А. Лещову. Серед видат. уродженців – польс. хімік, чл. АН Польщі В. Кемула, акушер-гінеколог, акад. НАМНУ В. Запорожан, педагог, акад. НАПНУ О. Савченко, лікар-гігієніст Д. Бабов, лікар-педіатр С. Дулицький, мовознавці Б. Лупанов, О. Стеріополо, хімік О. Омельченко; художники Ю. Калашников, Г. Варкач, О. Іллічова, І. Шишман; румун. композитор, хормейстер, громад.-муз. діяч Г. Музическу, композитор, нар. арт. України, чл.-кор. НАПНУ, дійс. чл. НАМУ М. Чембержі, співачка О. Грозовська, актор, режисер, засл. арт. УРСР В. Войнович, артист балету, засл. арт. УРСР П. Фомін, композитор С. Азарова; румун. військ. і політ. діяч А. Авереску; легкоатлетки Г. Чистякова та О. Говорова, шахістка Т. Лемачко.

Літ.: Клименко А. И., Долга Л. И. Измаил: Путеводитель. О., 1984.

Л. І. Долга, Т. С. Репкіна

Стаття оновлена: 2011