Ізмаїльська область - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Ізмаїльська область

ІЗМАЇ́ЛЬСЬКА О́БЛАСТЬ – область у південно-західній частині України. Існувала 1940–54. Влітку 1940 склалася сприятлива для СРСР політ. ситуація щодо вирішення рад.-румун. прикордон. конфлікту, оскільки провідні країни Заходу вже вступили в 2-у світ. війну, а військ. допомогу Румунії від Німеччини заблоковано таєм. протоколами до рад.-нім. договору про ненапад від 23 серпня 1939. Тому 26 червня 1940 міністр іноз. справ СРСР В. Молотов вручив румун. послу ноту з ультиматив. вимогою повернути Бессарабію. За таких умов румун. кер-во не наважилося на бойові дії, і 28 червня 1940 Червона армія вступила на тер. Бессарабії та Пн. Буковини. 2 серпня 1940 ВР СРСР ухвалила закони про створення Молдав. РСР і включення Пн. Буковини, а також Хотин., Ізмаїл. й Аккерман. пов. Бессарабії до складу УРСР. 7 серпня 1940 Ізмаїл. й Аккерман. пов. об’єднано в Аккерман. обл. із центром у м. Аккерман (нині м. Білгород-Дністровський), 7 грудня того ж року центр області перенесено до м. Ізмаїл, область перейм. у Ізмаїльську. Її тер. становила 12,4 тис. км2 із насел. понад 600 тис. осіб (15 % мешкало у містах, решта – у селах). У області було 6 міст, серед яких Аккерман, Ізмаїл, Кілія – обл. підпорядкування; 13 р-нів і 203 сільс. ради. Колишні 2 повіти і 11 волостей реорганізовано у 13 р-нів: Арциз., Болград., Ізмаїл. (Суворов.), Кілій., Лиман., Манзир. (Бородін.), Новоіванів., Реній., Сарат., Старокозац., Тарутин., Татарбунар., Тузлівський. У ході інтенсив. радянізації краю ув’язнено та депортовано на Урал, у Казахстан і Сибір бл. 89,5 тис. осіб. У стислі терміни проведено націоналізацію пром-сті та колективізацію с. госп-ва: у держ. власність перейшло 176 підпр-в, організовано 216 колгоспів, 12 радгоспів, 28 МТС. Водночас здійснено заходи щодо ліквідації безробіття, розширено мережу навч. і мед. закладів. У червні 1941 в І. о. функціонувало 350 шкіл, в яких працювало 2,3 тис. вчителів. Від липня 1941 до серпня 1944 – під румун. окупацією. За даними рад. статистики, внаслідок війни та окупації кількість насел. скоротилася на 24 %, матеріал. збитки становили 3,5 млрд крб. Одразу ж після визволення розпочато відбудовчі роботи. Повністю переобладнано всі дунай. порти, що мали важливе значення для госп-ва області. Наприкінці 1944 засн. Дунай. пароплавство з центром у м. Ізмаїл, 1946 відкрито пряму залізничну лінію Ізмаїл–Одеса, наприкінці 1940-х рр. відновлено всю мережу залізниць краю. Кількість пром. підпр-в зросла з 900 до 2057-ми. У складних умовах відроджувалося с. госп-во. Відчуження селянина від засобів вироб-ва та розподілу створеного ним продукту, несприятливі клімат. умови призвели до голоду 1947, під час якого на тер. І. о. зафіксов. випадки канібалізму та трупоїдства. Зусиллями держави та громадськості 1948 відновлено довоєнну шкільну мережу, проте соц. інфраструктура в містах і селах створювалася без належ. врахування багатонаціональності насел. Придунав’я та перспектив його розвитку. 1954 І. о. ліквідовано, її тер. увійшла до складу Одес. області.

Літ.: Советский Придунайский край 1940–1945 гг.: Сб. док. и мат. О., 1968; Марчук Ю. І., Тичина А. К. Ізмаїл: Істор. нарис. О., 1997; Кульчицький С. 16 років Молдавської Автономної Республіки у складі України // Історія України. 1999. № 44; Восточная Европа между Гитлером и Сталиным. 1939–1941 гг. Москва, 1999; Лебеденко О. М., Тичина А. К. Українське Подунав’я. Кн. 2. Ізмаїл, 2000; Измаил: Путеводитель. Измаил, 2007.

А. К. Тичина

Стаття оновлена: 2011