Ізоляція

ІЗОЛЯ́ЦІЯ (від франц. isolation — від­діле­н­ня, роз­ʼ­єд­на­н­ня) у

біології (генетиці популяцій) — обмеже­н­ня або поруше­н­ня вільного схрещування індивідів і пере­мішува­н­ня різних форм організмів; один із чин­ників еволюції. Роль І. у виникнен­ні та по­глиблен­ні від­мін­ностей між близькими формами живих організмів довів англ. природодослідник Ч. Дарвін (див. Дарвінізм) на прикладі острів. фаун і флор. Залежно від природи ізоляц. барʼєрів виділяють геогр. (від­окремле­н­ня певної популяції від ін. популяцій того ж виду будь-якою геогр. пере­поною; напр., водні барʼєри — мор. протока, річка — є пере­шкодою для роз­селе­н­ня назем. видів, суходіл — для водяних, гори — для долин­них, долини — для гірських) та ре­продуктивну, або біол. (несхрещуваність у природ. умовах між організмами, які мешкають разом) І. Геогр. І. може виникати внаслідок зміни фіз.-геогр. умов у межах ареалу виду або під час роз­селе­н­ня груп особин за його попередні межі. Вона сприяє інбридингу та спричиняє алопатичне видо­утворе­н­ня. Ре­продукт. І. забезпечується до- та післякопуляц. механізмами. Ви­окремлюють декілька її форм: генет. (загибель зигот, роз­виток повністю або частково стерил. гібридів і їхня знижена жит­тє­здатність), екол. (пере­шкоди до парува­н­ня зумовлені різними місцями прожива­н­ня), етол. (повʼяз. з особливостями поведінки), морфофізіол. (від­мін­ності у роз­мірах, пропорціях і структурах організмів та окремих органів), фізіол., або сезон­ну (різні періоди роз­множе­н­ня). У

медицині — від­окремле­н­ня інфекц. хворих від ін. осіб. З цією метою у більшості лікув.-профілакт. закладів, а також будинках від­починку, санаторіях, військ. частинах створюють спеціально обладнані приміще­н­ня — ізолятори: бокси (з окремими входом і виходом), напів­бокси, шлюзовані та боксовані палати. Від­окремлені приміще­н­ня також створюють для хворих тварин. У

психології роз­різняють групову (вимушене тривале пере­бува­н­ня групи людей в умовах обмеженого простору і по­стій. спілкува­н­ня з одними і тими самими людьми) та сенсорну (пере­бува­н­ня особи в середовищі, у якому повністю або максимально усунено дію по­дразників) І. Групова І. виникає під час від­далених екс­педицій, під­вод. плава­н­ня, тривалих косміч. польотів тощо. Вона зумовлює емоц. напруже­н­ня між людьми, конфлікти, причини яких людина вбачає у діях партнерів. Сенсорна І. виникає природ. шляхом або створюється штучно як складова частина певного екс­перименту. Також існує поня­т­тя «соц. І.» — від­торгне­н­ня індивіда або соц. групи від ін. індивідів або соц. груп унаслідок припине­н­ня або різкого скороче­н­ня соц. контактів і взаємин. До І., як правило, вдається та сторона, яка вважає, що у процесі спілкува­н­ня втрачає більше, ніж отримує. Соц. І. не перед­бачає ворожнечі, будь-які де­структивні дії спрямовані виключно на припине­н­ня контактів і закінчуються від­разу після цього. У

будівництві та техніці — захист будівель та споруд, а також устаткува­н­ня від шкідливого впливу атмо­сфер., екс­плуатац. та ін. чин­ників; сукупність заходів, які його забезпечують. Роз­різняють вологоізоляцію (захист буд. кон­струкцій і устаткува­н­ня від руйнів. дії ґрунт. вологи, конденсату пари повітря, атмо­сфер. опадів, екс­плуатац. вологи під час вироб. процесів), гідроізоляцію (захист споруд і устаткува­н­ня від витіка­н­ня води, напр., з резервуарів, та від її проникне­н­ня або шкідливої дії, що спричиняє вимива­н­ня ґрунту, частинок бетону, корозію металів, гни­т­тя деревини), електроізоляцію (роз­діле­н­ня кон­структив. елементів електротех. або радіо­електрон. при­строю з метою попередже­н­ня електрич. контакту або проби­т­тя між ними), звукоізоляцію (комплекс заходів зі зниже­н­ня шумів, що проникають у приміще­н­ня ззовні) та віброізоляцію (гасі­н­ня вібрації та зменше­н­ня шуму від машин за допомогою амортизаторів, прокладок, динаміч. гасників), пароізоляцію (захист огороджув. кон­струкцій від проникне­н­ня водяної пари або конденсов. вологи), тепло-, або термоізоляцію (захист будинків, тепл. пром. установок, холодил. камер, трубо­проводів та ін. обʼєктів від небажаного теплооб­міну). І. широко використовують в усіх галузях для забезпече­н­ня довговічності споруд і їхньої високої екс­плуатац. якості. Її мають перед­бачати під час проектува­н­ня. Для захисту використовують від­повід­ні ізоляц. матеріали. Деякі з них мають вузькоспеціаліз. при­значе­н­ня, напр., електроізоляц. матеріали (їм властивий великий опір проходжен­ню по­стій. електрич. струму; діапазон питомого обʼєм. опору 10⁹–10¹⁵ Ом·м), ін. можуть бути викори­стані для виріше­н­ня комплекс. зав­дань, зокрема водночас звуко- і теплоізоляції. Ізоляц. матеріали повин­ні забезпечувати не лише якісну І., а й бути екологічними та без­печними для здоровʼя людей. У

лінгвістиці — стилістич. засіб, який використовують для аналізу текс­тів пере­важно худож. літ-ри (роз­діле­н­ня речень); у морфол. типології — вираже­н­ня від­носин між словами в мові унаслідок зʼ­єд­на­н­ня декількох слів між собою способом приляга­н­ня або за допомогою службових слів. До ізолюючих мов (проти­ставляють аглютинатив., флектив. і полісинтетичним; див. Класифікація мов) належать здебільшого коренеізолюючі (аморфні, кореневі) мови, в яких узагалі немає афіксів (частина слова, що має певне граматичне значе­н­ня і змінює значе­н­ня кореня), а рідше — й основоізолюючі, в яких немає лише афіксів слово­зміни. Тобто осн. їхніми ознаками є не­змін­ність слів за від­мінками, числом, особою тощо та вираже­н­ня грамат. значе­н­ня і синтаксич. від­ношень пере­важно порядком слів. До ізолюючих мов належать: старокитайська (менше — китайська), вʼєтнамська, деякі мови Зх. Африки (напр., еве).

Завантажити статтю