Ізотопи - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Ізотопи

ІЗОТО́ПИ (від ізо… і грец. τόпος – місце) – різновиди атомів певного хімічного елемента, ядра яких складаються з однакової кількості протонів і різної – нейтронів. Відкриття І. пов’яз. з двома незалеж. напрямами дослідж.: 1910 британ. хімік Ф. Содді, вивчаючи радіоактивність, виявив, що елементи різної атом. ваги можуть мати однакові властивості; 1919 розробник масс-спектрографа, британ. фізик Ф.-В. Астон, довів існування різних мас атомів неону. У природі більшість хім. елементів є сумішшю І., причому для кожного елемента відсотк. вміст різних І. приблизно сталий. Хім. елемент може мати як стабільні (не зазнають радіоактив. перетворень), так і радіоактивні І. Унаслідок складної залежності енергії зв’язку ядра від кількості протонів і нейтронів у ньому кількість І. у різних елементів неоднакова. Всі елементи з атом. номером, більшим ніж 83, а також технецій і прометій мають лише радіоактивні І. Хім. властивості І. певного елемента майже тотожні, оскільки вони переважно визначаються будовою зовн. електрон. оболонок, однакових для всіх І. Відмінності у фіз.-хім. властивостях І. зумовлені неоднаковістю їхніх мас, а для радіоактив. І. – також різними періодом піврозпаду і типом розпаду. І. застосовують як мічені атоми, а радіоактивні І. – і як джерела радіоактив. випромінювання. І. урану та плутонію (235U, 233U, 239PU) є ядер. пальним. Радіоактивні І. поділяються на коротко- (періоди їхнього напіврозпаду становлять від мікросекунд до діб/тижнів), середньо- (від тижнів до кількох років) і довгоіснуючі (від десятків до мільярдів років). Властивості І. застосовні у геохімії, астрофізиці, ядер. фізиці, медицині, біології та ін.

Літ.: Бродский А. И. Химия изотопов. Москва, 1957; Кутлахмедов Ю. О., Корогодін В. І., Кольтовер В. К. Основи радіоекології. К., 2003.

А. І. Шушківський, О. В. Савченко

Стаття оновлена: 2011