ІЗРАЕЛЬСО́Н Яків Ізраїльович (1856, м. Мітава, нині Єлґава, Латвія — 1924, м. Лієпая, Латвія) — орієнталіст, семітолог. 1880 здобув ступ. канд., 1883 — магістра у С.-Петербур. університеті. 1878 від­знач. золотою меда­л­лю за роботу «Об отношении еврейского пере­вода (Пешит­то) книги Паралипоменон к еврейскому оригиналу». За ред. І. у ж. «Восход» опубліковано перший перекл. російською мовою твору Й. Флавія «Юдейська війна», він також написав перед­мову і пере­клав частину твору Й. Флавія «Против Апиона. О древности еврейского народа» (С.-Петербург, 1895). Автор декількох статей з питань арабо-євр. літ-ри, які ви­йшли друком у «Revue des Etudes Juives» та «Hakedem», у різні роки опублікував за рукописами із зі­бра­н­ня С.-Петербур. публіч. б-ки частину коментаря Самуїла бен Хофні до Книги Буття (1886) та коментарі Іуди ібн-Балама до книги Єремії (1909). З огляду на євр. походже­н­ня не мав можливості залишитися в академ. установах, тому спів­працював із рос.-євр. період. вид., зокрема ж. «Восход» (1903–04) та «Еврейское обозрѣніе». Під­готував декілька статей, присвяч. здебільшого мусульман. історії та мово­знавству, для «Энциклопедического словаря Брокгауза и Ефрона». Упродовж років був секр. євр. громади С.-Петербурга; спочатку в Москві, а згодом у Києві працював пом. громад. діяча та філантропа С. Полякова. Пере­клав і під­готував коментарі до твору Н. Ган­новера «Пучина нез­глибима» (ви­даний 1938 у Нью-Йорку під на­звою «The 1648/49 Massacres»). 1913 на судовому процесі у Бейліса справі ви­ступив одним із провід. екс­пертів. 1918 з ініціативи А. Кримського за­прошений до спів­праці з УАН, на поч. 1919 очолив під­від­діл «Hebraica-Judaica» від­ділу сх. літ-ри Всенар. б-ки. Один із фундаторів від­ділу євр. літ-ри, організатор та роз­робник системи наук. опису та коментува­н­ня зі­бра­н­ня євр. літ-ри та рукописів б-ки. 1919–22 — спів­роб. Євр. історико-археогр. комісії ВУАН, працював над описом євр. та арабо-євр. рукописів із фондів архівів Києва. 1922 через хворобу ви­їхав до Брюс­селя, згодом мешкав у Латвії.