Ізраїль, Держава Ізраїль

ІЗРА́ЇЛЬ, Держава Ізраїль (на івриті — , ; араб. — Isrāil, Dawlat Isrāil) — держава у Західній Азії. На Пн. межує з Ліваном, на Пн. Сх. — із Сирією, на Сх. — з Йор­данією (частина кордону проходить акваторією Мертвого м.), на Пд. Зх. — з Єгиптом. На Зх. омивається Серед­земним м.; на Пд. має вихід до затоки Акаба Червоного м. Зх. берег р. Йор­дан і Cектор Ґаза знаходяться під контролем Палестин. нац. адміністрації. Площа 20,7 тис. км² (разом із територіями, при­єдн. під час арабо-ізраїл. війни 1948–49); 21,6 тис. км² (разом із окупов. 1967 територіями — частина зх. берега р. Йор­дан, зокрема Сх. Єрусалим, а також частина сирій. Гол­ланд. висот); 22,1 тис. км² (з акваторією Тіверіад. оз. та частиною акваторії Мертвого м.). Насел. 7,79 млн осіб (2011): євреї — 75,3 %, араби — 20,5 %. Природ. приріст насел. 1,9 % (при рівні фертильності 2,38 дитини на одну жінку). Міське насел. складає 93,6 %. Віро­сповіда­н­ня: юдаїзм (80,1 %), поширені також іслам (14,6 %), християнство (3,2 %) та ін. В І. релігія не від­окремлена від держави: пита­н­ня особистого статусу громадян пере­бувають у ві­дан­ні реліг. суд­дів (рабинів), які діють на основі Галахи (сукупність законів, що містяться в Торі й Талмуді та деяких ін. книгах юдаїзму). Проте юрисдикція рабинів стосується тільки шлюбу, похова­н­ня, реліг. традицій, зокрема кашруту (реліг. приписи, повʼяз. із їжею, а також ін. аспектами життя — від юрид. до побут. та ритуал.) і шабату (реліг. приписи, повʼяз. із утрима­н­ням від праці в суботу), а також пита­н­ня статусу ім­мі­грантів. Адм. поділ — 6 округів. Столиця (згідно з ріше­н­ням Кнесету І., яке Рада Без­пеки ООН ви­знала таким, що «не має закон­ної сили») — Єрусалим (769,4 тис. осіб; 2011); офіц. екон. і культур. центр — Тель-Авів (403,7 тис. осіб). Держ. мови: іврит та араб. Держ. устрій — парламент. республіка. Глава держави — президент. Законодав. орган — однопалат. Кнесет. Не має кон­ституції. Основи кон­ституц. ладу І. регулюються Декларацією незалежності та 11-ма осн. законами. Грош. одиниця — шекель. І. — чл. ООН, МВФ, СОТ.

Виникнен­ню держави І. пере­дувала активна діяльність Світ. сіоніст. організації, що зʼявилася 1897 і мала на меті створити євр. державу на території Палестини. Після закінче­н­ня 1-ї світової війни 1920 Ліга Націй надала Великій Британії мандат на упр. Палестиною. Проголоше­н­ня у листопаді 1917 декларації А.-Дж. Бальфура, міністра закордон. справ Великої Британії, від­крило шлях євр. колонізації Палестини. Це спричинило євр.-араб. проти­стоя­н­ня. Після закінче­н­ня 2-ї світової війни ситуація остаточно ви­йшла з-під контролю Великої Британії, що змусило її звернутися у лютому 1947 до ООН з проха­н­ням роз­глянути палестин. пита­н­ня. На під­ставі резолюції ГА ООН від 29 листопада 1947 про скасува­н­ня британ. мандата на упр. Палестиною й поділ її території на 2 незалежні держави (євр. й араб.) 14 травня 1948 утвор. І. Пл. євр. держави становила 14,1 тис. км² (56 % території колиш. Палестини), араб. — 11,1 тис. км² (43 %). Єрусалим виділено в само­стійну адм. одиницю з між­нар. статусом. Араб. держави не ви­знали цього ріше­н­ня. 15 травня 1948 війська Єгипту, Йор­данії, Лівану, Сирії, Саудів. Аравії, Ємену й Іраку оголосили І. війну. Роз­почалася арабо-ізраїл. війна 1948–49, під час якої І. при­єд­нав 6,7 тис. км² території, перед­баченої для утворе­н­ня араб. держави. З цих земель було ви­гнано бл. 950 тис. арабів, що при­звело до виникне­н­ня про­блеми палестин. біженців та стало причиною перманент. арабо-ізраїл. проти­стоя­н­ня. Періоди загостре­н­ня по­значилися низкою арабо-ізраїл. війн: Суецька криза 1956, Шестиден­на війна 1967, Війна Судного дня 1973, військ. операція «Мир Ґалілеї» 1982. Жодна війна не вирішила пита­н­ня на користь якоїсь зі сторін. 1991 у Мадриді роз­почався процес мирного врегулюва­н­ня близькосх. конфлікту. 1993 у Вашинґтоні під­писані документи про взаємови­зна­н­ня І. та Організації визволе­н­ня Палестини. Процес мирного врегулюва­н­ня від­бувався за схемою «мир в обмін на території» й перед­бачав виведе­н­ня ізраїл. військ з окупов. араб. території в обмін на ви­зна­н­ня держави І. та гарантії без­пеки з боку араб. держав. Гол. посередником у врегулюван­ні близькосх. конфлікту ви­ступав т. зв. близькосх. квартет — США, РФ, ЄС та ООН, який роз­робив план «Дорожня карта» (2003), кінц. метою якого було утворе­н­ня незалеж. держави Палестина, що буде мирно спів­існувати з І. Істот. моментом реалізації цього плану була ліквідація євр. поселень у Cекторі Ґаза та виведе­н­ня звідти ізраїл. армії до кін. 2005. Не­зважаючи на широкий спротив як поселенців, так і багатьох жит. І., уряд країни виконав план. Однак уже 2006 І. роз­почав бо­йові дії у Лівані, що викликало критику з боку між­нар. спільноти. Продовже­н­ням арабо-ізраїл. проти­стоя­н­ня став зброй. конфлікт у Секторі Ґаза (грудень 2008 — січень 2009), під час якого було проведено військ. операцію «Литий свинець» з метою знище­н­ня військ. інфра­структури правлячого там іслам. руху «ХАМАС». У низці країн світу (США, Канада, Росія, Індія, Арґентина та більшість араб. держав) від­булися демонстрації з осудом дій І. Обидві сторони проти­стоя­н­ня оголосили про пере­могу у конфлікті. 2011 у звʼязку з рев. подіями на Близькому Сх. та у Пн. Африці (т. зв. Араб. весна) є тенденція до виникне­н­ня нового витка арабо-ізраїл. конфлікту. І. знаходиться під за­грозою сильних заг.-держ. потрясінь внаслідок можливого поверне­н­ня понад 2 млн палестин. біженців та росту радикал. ісламіст. на­строїв у регіоні.

Більша частина території І. — горбисте плато; найвища точка — г. Мерон (1208 м над р. м.). На Сх.– най­глибша у світі западина тектон. походже­н­ня Ель-Гор, у межах якої лежать оз. Хула і Тіверіадське, Мертве м. На Пд. — пустеля Неґев. Узбереж­жя рівнин­не, слаборозчленоване. Є поклади фосфоритів, камʼяної солі, кварцових пісків, мармуру. Води Мертвого м. багаті на солі калію, натрію та брому. Клімат субтропіч. серед­земномор., на Пд. і в западинах — напів­пустел. і пустел. Середня температура липня від +22° до +34 °С, січня — від +6° до +15 °С; кількість опадів від 30 до 900 мм на рік. У гір. р-нах можливі снігопади, навесні — піщані бурі. Поверхн. вод мало. Єдина річка, що не пере­сихає протягом року, — Йор­дан. Ліси за­ймають 6 % території І. У рослин. покриві пере­важають вічнозелені чагарники, на Пд. — напів­пустел. рослин­ні угрупова­н­ня, частково пустелі. Серед пред­ставників фауни — смугаста гієна, шакал, рись, очеретяний кіт, кабан, палестинська, рогата і камʼяна гадюки. Є понад 160 видів птахів. Побл. Хайфи роз­таш. нац. парк «Хар-Кармель» (має статус біо­сфер. резервату). У ландшафт. заказнику «Неот-кедумім» від­новлено рослин. покрив, характер. для біблей. часів.

І. — високороз­винена індустр.-аграрна країна. ВВП становить 204,1 млрд дол. США (2009), у роз­рахунку на особу — 28,1 тис. дол. США. Основу економіки формують пром-сть (металург., металооб­робна, маш.-буд., електрон­на, електротех., хім., нафтопереробна, алмазо­гранув., харч., легка) і сфера послуг. Знач. успіхів досягли технології збереже­н­ня енергії. У с. госп-ві пере­важає рослин­ництво; тварин­ництво в основному забезпечує потреби внутр. ринку. Екс­портує діаманти, продукцію хім. промисловості, електрон­не та електротех., мед., телекомунікац. устаткува­н­ня, текс­тиль; імпортує сировину і матеріали (зокрема алмази), паливо, паливно-мастил. матеріали, машини, устаткува­н­ня й інструменти, зерно. Осн. торг. партнери: США, Бельгія, Німеч­чина, Велика Британія, Швейцарія, Китай. Мор. порти: Хайфа, Ашдод, Ейлат, Хадера, Ашкелон. Музеї: Ізраїл., Рокфел­лерів. (зі­бра­н­ня Палестин. археол. музею), Меморіал Голокосту європ. єврейства «Яд Вашем» (усі — Єрусалим), худож., Нац. мор., япон. мистецтва «Тікотін» (усі — Хайфа), Ізраїл. музей Біблії (Сафад). На тер. І. збереглися архіт. памʼятки різних істор. періодів: овальні землянки у Ґалілеї (10–8 тис. до н. е.), камʼяні споруди ран­нього неоліту (Ієрихон), енеоліт. городища у Бейт-Шеані, Мегід­до (4 тис. до н. е.), залишки споруд періоду Ізраїл. та Юдей. царств, памʼятки рим. панува­н­ня (1 ст. до н. е. — 4 ст. н. е.) в Ашкелоні, Бейт-Шеані, Єрусалимі, Кесарії. Також у країні знаходяться памʼятки ран­ньохристиян. і візантій. періодів, гол. святині християнства — Храм Різдва у Віфлеємі та Храм Гробу Господнього в Єрусалимі; періоду араб. набігів — палац Хірбет-аль-Мафджар побл. Єрихона (серед. 8 ст.). Ізраїльтяни досягли значних успіхів у шаховому спорті. В І. двічі від­бувалися Світ. шахові олімпіади (1964, 1976), нині проходять традиц. шахові між­нар. турніри, діє Шахова академія ім. Г. Каспарова. Ізраїл. література почала роз­виватися ще до появи держави І. (т. зв. поколі­н­ня Пальмаха) на івриті. На­прикінці 1940–50-х рр. сформувалося перше поколі­н­ня ізраїл. поетів. Серед письмен­ників — Х.-Н. Бялик, Є. Кішон, А. Оз, Є. Аміхай, А.-Б. Єхошуа, Д. Ґрос­сман, Х. Левін. В І. існує також література на їдиші (М. Фейзельбаум, В. Чернін), араб. (Е. Хабібі), рос. (І. Губерман, Д. Рубіна, А. Горенко) мовами. Серед ві­домих митців — М. Сафді, Б. Шац, Я. Агам, З. Бен-Цві.

Історія від­носин між укр. та євр. народами налічує не одне столі­т­тя (див. Євреї). Перші звʼязки України з І. (тодіш. Палестиною) роз­вивалися на реліг. основі. Літописи фіксують, що Єрусалим від­відували укр. паломники від 11–12 ст., зокрема ігумен Черніг. монастиря Даниїл. Під час 2-ї світової війни та в перші повоєн­ні роки на території сучас. І. пере­бувало декілька десятків українців у складі армії В. Андерса. 1942–48 існувала громада українців у Палестині (голова — П. Базилевський), яку вважали філією Союзу українців у Великій Британії. 1947 з ініціативи укр. громади в Єрусалимі на Оливній горі в соборі «Патер Ностер» освячено плиту з україномов. текс­том молитви «Отче наш». Євреї укр. походже­н­ня ві­діграли ви­значал. роль у творен­ні та роз­витку держави І. На етніч. укр. землях народилися й жили лідери Світ. сіоніст. руху І.-Л. Пінкснер, Б. Горохов, В. Жаботинський. З України походять: видат. євр. поет Х.-Н. Бялик, другий ізраїл. президент І. Бен-Цві, премʼєр-міністр Ґ. Меїр, міністр закордон. справ М. Шарет, голова Кнесету Ш. Вайс, засн. ізраїл. індустрії А. Шенкар та ін. 1988–93 у тюрмі Єрусалима пере­бував виходець з України І. Демʼянюк (див. Демʼянюка процес), звинувач. у воєн. злочинах проти євреїв під час нім. окупації. І. ви­знав незалежність України 25 грудня 1991, а на­ступ. дня між країнами встановлено дипломат. від­носини. Від 1994 у Кнесеті та ВР України діють парламент. асоц. дружби «Ізраїль–Україна» та «Україна–Ізраїль». Між Україною та І. під­писано низку між­нар. угод. Також діє про­грама наук. спів­робітництва. 1999 товарообіг між країнами досяг 240 млн дол. США. 2000 внаслідок загостре­н­ня близькосх. конфлікту укр.-ізраїл. екон. спів­робітництво сповільнилося. Від 2003 товарообіг між Україною та І. має стабільну тенденцію до зро­ста­н­ня. Основу укр. екс­порту до І. складають чорні метали, зерн. культури, продукти харчува­н­ня, деревина. З І. Україна імпортує гуму, пластмаси, коштовне камі­н­ня, машини та устаткува­н­ня, продукцію хім. промисловості, овочі й фрукти (пере­важно цитрусові). В І. проживає понад 300 тис. вихідців з України, більшість з яких емігрувала у 1990-х рр. Бл. 35 тис. етніч. українців є громадянами І. Значна кількість євреїв укр. походже­н­ня зосереджена в Єрусалимі, Тель-Авіві, Беєр-Шеві, Хайфі. Функціонують земляц. обʼ­єдн. євреїв-вихідців з України. Певний час діяло Товариство укр.-євр. звʼязків (засн. 1979 Я. Сусленським; видавало неперіод. ж. «Діялоги–Диалоги»). 1992 В. Москович створив Асоц. укр. студій, до якої уві­йшли бл. 300 учених. 1994 в Єрусалимі від­крито першу укр. бібліотеку ім. Блумфільда (спів­засн. — НБУВ та Ін­ститут історії, філософії і регіон. студій Євр. університету). 2001 у Хайфі створ. Обʼ­єдн. українців в І., яке є єдиним офіційно зареєстрованим осередком українців на Близькому Сх. 2011 набув чин­ності Договір про від­мову від візових вимог між І. та Україною.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю