Ізраїль, Держава Ізраїль - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Ізраїль, Держава Ізраїль

ІЗРА́ЇЛЬ, Держава Ізраїль (на івриті – , ; араб. – Isrāil, Dawlat Isrāil) – держава у Західній Азії. На Пн. межує з Ліваном, на Пн. Сх. – із Сирією, на Сх. – з Йорданією (частина кордону проходить акваторією Мертвого м.), на Пд. Зх. – з Єгиптом. На Зх. омивається Середземним м.; на Пд. має вихід до затоки Акаба Червоного м. Зх. берег р. Йордан і Cектор Ґаза знаходяться під контролем Палестин. нац. адміністрації. Пл. 20,7 тис. км2 (разом із територіями, приєдн. під час арабо-ізраїл. війни 1948–49); 21,6 тис. км2 (разом із окупов. 1967 територіями – частина зх. берега р. Йордан, зокрема Сх. Єрусалим, а також частина сирій. Голланд. висот); 22,1 тис. км2 (з акваторією Тіверіад. оз. та частиною акваторії Мертвого м.). Насел. 7,79 млн осіб (2011): євреї – 75,3 %, араби – 20,5 %. Природ. приріст насел. 1,9 % (при рівні фертильності 2,38 дитини на одну жінку). Міське насел. складає 93,6 %. Віросповідання: юдаїзм (80,1 %), поширені також іслам (14,6 %), християнство (3,2 %) та ін. В І. релігія не відокремлена від держави: питання особистого статусу громадян перебувають у віданні реліг. суддів (рабинів), які діють на основі Галахи (сукупність законів, що містяться в Торі й Талмуді та деяких ін. книгах юдаїзму). Проте юрисдикція рабинів стосується тільки шлюбу, поховання, реліг. традицій, зокрема кашруту (реліг. приписи, пов’яз. із їжею, а також ін. аспектами життя – від юрид. до побут. та ритуал.) і шабату (реліг. приписи, пов’яз. із утриманням від праці в суботу), а також питання статусу іммігрантів. Адм. поділ – 6 округів. Столиця (згідно з рішенням Кнесету І., яке Рада Безпеки ООН визнала таким, що «не має законної сили») – Єрусалим (769,4 тис. осіб; 2011); офіц. екон. і культур. центр – Тель-Авів (403,7 тис. осіб). Держ. мови: іврит та араб. Держ. устрій – парламент. республіка. Глава держави – президент. Законодав. орган – однопалат. Кнесет. Не має конституції. Основи конституц. ладу І. регулюються Декларацією незалежності та 11-ма осн. законами. Грош. одиниця – шекель. І. – чл. ООН, МВФ, СОТ.

Виникненню держави І. передувала активна діяльність Світ. сіоніст. орг-ції, що з’явилася 1897 і мала на меті створити євр. державу на території Палестини. Після закінчення 1-ї світ. війни 1920 Ліга Націй надала Великій Британії мандат на упр. Палестиною. Проголошення у листопаді 1917 декларації А.-Дж. Бальфура, міністра закордон. справ Великої Британії, відкрило шлях євр. колонізації Палестини. Це спричинило євр.-араб. протистояння. Після закінчення 2-ї світ. війни ситуація остаточно вийшла з-під контролю Великої Британії, що змусило її звернутися у лютому 1947 до ООН з проханням розглянути палестин. питання. На підставі резолюції ГА ООН від 29 листопада 1947 про скасування британ. мандата на упр. Палестиною й поділ її території на 2 незалежні держави (євр. й араб.) 14 травня 1948 утвор. І. Пл. євр. держави становила 14,1 тис. км2 (56 % території колиш. Палестини), араб. – 11,1 тис. км2 (43 %). Єрусалим виділено в самостійну адм. одиницю з міжнар. статусом. Араб. держави не визнали цього рішення. 15 травня 1948 війська Єгипту, Йорданії, Лівану, Сирії, Саудів. Аравії, Ємену й Іраку оголосили І. війну. Розпочалася арабо-ізраїл. війна 1948–49, під час якої І. приєднав 6,7 тис. км2 території, передбаченої для утворення араб. держави. З цих земель було вигнано бл. 950 тис. арабів, що призвело до виникнення проблеми палестин. біженців та стало причиною перманент. арабо-ізраїл. протистояння. Періоди загострення позначилися низкою арабо-ізраїл. війн: Суецька криза 1956, Шестиденна війна 1967, Війна Судного дня 1973, військ. операція «Мир Ґалілеї» 1982. Жодна війна не вирішила питання на користь якоїсь зі сторін. 1991 у Мадриді розпочався процес мирного врегулювання близькосх. конфлікту. 1993 у Вашинґтоні підписані документи про взаємовизнання І. та Орг-ції визволення Палестини. Процес мирного врегулювання відбувався за схемою «мир в обмін на території» й передбачав виведення ізраїл. військ з окупов. араб. території в обмін на визнання держави І. та гарантії безпеки з боку араб. держав. Гол. посередником у врегулюванні близькосх. конфлікту виступав т. зв. близькосх. квартет – США, РФ, ЄС та ООН, який розробив план «Дорожня карта» (2003), кінц. метою якого було утворення незалеж. держави Палестина, що буде мирно співіснувати з І. Істот. моментом реалізації цього плану була ліквідація євр. поселень у Cекторі Ґаза та виведення звідти ізраїл. армії до кін. 2005. Незважаючи на широкий спротив як поселенців, так і багатьох жит. І., уряд країни виконав план. Однак уже 2006 І. розпочав бойові дії у Лівані, що викликало критику з боку міжнар. спільноти. Продовженням арабо-ізраїл. протистояння став зброй. конфлікт у Секторі Ґаза (грудень 2008 – січень 2009), під час якого було проведено військ. операцію «Литий свинець» з метою знищення військ. інфраструктури правлячого там іслам. руху «ХАМАС». У низці країн світу (США, Канада, Росія, Індія, Арґентина та більшість араб. держав) відбулися демонстрації з осудом дій І. Обидві сторони протистояння оголосили про перемогу у конфлікті. 2011 у зв’язку з рев. подіями на Близькому Сх. та у Пн. Африці (т. зв. Араб. весна) є тенденція до виникнення нового витка арабо-ізраїл. конфлікту. І. знаходиться під загрозою сильних заг.-держ. потрясінь внаслідок можливого повернення понад 2 млн палестин. біженців та росту радикал. ісламіст. настроїв у регіоні.

Більша частина території І. – горбисте плато; найвища точка – г. Мерон (1208 м над р. м.). На Сх.– найглибша у світі западина тектон. походження Ель-Гор, у межах якої лежать оз. Хула і Тіверіадське, Мертве м. На Пд. – пустеля Неґев. Узбережжя рівнинне, слаборозчленоване. Є поклади фосфоритів, кам’яної солі, кварцових пісків, мармуру. Води Мертвого м. багаті на солі калію, натрію та брому. Клімат субтропіч. середземномор., на Пд. і в западинах – напівпустел. і пустел. Середня т-ра липня від +22° до +34 °С, січня – від +6° до +15 °С; кількість опадів від 30 до 900 мм на рік. У гір. р-нах можливі снігопади, навесні – піщані бурі. Поверхн. вод мало. Єдина річка, що не пересихає протягом року, – Йордан. Ліси займають 6 % території І. У рослин. покриві переважають вічнозелені чагарники, на Пд. – напівпустел. рослинні угруповання, частково пустелі. Серед представників фауни – смугаста гієна, шакал, рись, очеретяний кіт, кабан, палестинська, рогата і кам’яна гадюки. Є понад 160 видів птахів. Побл. Хайфи розташ. нац. парк «Хар-Кармель» (має статус біосфер. резервату). У ландшафт. заказнику «Неот-кедумім» відновлено рослин. покрив, характер. для біблей. часів.

І. – високорозвинена індустр.-аграрна країна. ВВП становить 204,1 млрд дол. США (2009), у розрахунку на особу – 28,1 тис. дол. США. Основу економіки формують пром-сть (металург., металообробна, маш.-буд., електронна, електротех., хім., нафтопереробна, алмазогранув., харч., легка) і сфера послуг. Знач. успіхів досягли технології збереження енергії. У с. госп-ві переважає рослинництво; тваринництво в основному забезпечує потреби внутр. ринку. Експортує діаманти, продукцію хім. пром-сті, електронне та електротех., мед., телекомунікац. устаткування, текстиль; імпортує сировину і матеріали (зокрема алмази), паливо, паливно-мастил. матеріали, машини, устаткування й інструменти, зерно. Осн. торг. партнери: США, Бельгія, Німеччина, Велика Британія, Швейцарія, Китай. Мор. порти: Хайфа, Ашдод, Ейлат, Хадера, Ашкелон. Музеї: Ізраїл., Рокфеллерів. (зібрання Палестин. археол. музею), Меморіал Голокосту європ. єврейства «Яд Вашем» (усі – Єрусалим), худож., Нац. мор., япон. мист-ва «Тікотін» (усі – Хайфа), Ізраїл. музей Біблії (Сафад). На тер. І. збереглися архіт. пам’ятки різних істор. періодів: овальні землянки у Ґалілеї (10–8 тис. до н. е.), кам’яні споруди раннього неоліту (Ієрихон), енеоліт. городища у Бейт-Шеані, Мегіддо (4 тис. до н. е.), залишки споруд періоду Ізраїл. та Юдей. царств, пам’ятки рим. панування (1 ст. до н. е. – 4 ст. н. е.) в Ашкелоні, Бейт-Шеані, Єрусалимі, Кесарії. Також у країні знаходяться пам’ятки ранньохристиян. і візантій. періодів, гол. святині християнства – Храм Різдва у Віфлеємі та Храм Гробу Господнього в Єрусалимі; періоду араб. набігів – палац Хірбет-аль-Мафджар побл. Єрихона (серед. 8 ст.). Ізраїльтяни досягли значних успіхів у шаховому спорті. В І. двічі відбувалися Світ. шахові олімпіади (1964, 1976), нині проходять традиц. шахові міжнар. турніри, діє Шахова академія ім. Г. Каспарова. Ізраїл. літ-ра почала розвиватися ще до появи держави І. (т. зв. покоління Пальмаха) на івриті. Наприкінці 1940–50-х рр. сформувалося перше покоління ізраїл. поетів. Серед письменників – Х.-Н. Бялик, Є. Кішон, А. Оз, Є. Аміхай, А.-Б. Єхошуа, Д. Ґроссман, Х. Левін. В І. існує також літ-ра на їдиші (М. Фейзельбаум, В. Чернін), араб. (Е. Хабібі), рос. (І. Губерман, Д. Рубіна, А. Горенко) мовами. Серед відомих митців – М. Сафді, Б. Шац, Я. Агам, З. Бен-Цві.

Історія відносин між укр. та євр. народами налічує не одне століття (див. Євреї). Перші зв’язки України з І. (тодіш. Палестиною) розвивалися на реліг. основі. Літописи фіксують, що Єрусалим відвідували укр. паломники від 11–12 ст., зокрема ігумен Черніг. монастиря Даниїл. Під час 2-ї світ. війни та в перші повоєнні роки на території сучас. І. перебувало декілька десятків українців у складі армії В. Андерса. 1942–48 існувала громада українців у Палестині (голова – П. Базилевський), яку вважали філією Союзу українців у Великій Британії. 1947 з ініціативи укр. громади в Єрусалимі на Оливній горі в соборі «Патер Ностер» освячено плиту з україномов. текстом молитви «Отче наш». Євреї укр. походження відіграли визначал. роль у творенні та розвитку держави І. На етніч. укр. землях народилися й жили лідери Світ. сіоніст. руху І.-Л. Пінкснер, Б. Горохов, В. Жаботинський. З України походять: видат. євр. поет Х.-Н. Бялик, другий ізраїл. президент І. Бен-Цві, прем’єр-міністр Ґ. Меїр, міністр закордон. справ М. Шарет, голова Кнесету Ш. Вайс, засн. ізраїл. індустрії А. Шенкар та ін. 1988–93 у тюрмі Єрусалима перебував виходець з України І. Дем’янюк (див. Дем’янюка процес), звинувач. у воєн. злочинах проти євреїв під час нім. окупації. І. визнав незалежність України 25 грудня 1991, а наступ. дня між країнами встановлено дипломат. відносини. Від 1994 у Кнесеті та ВР України діють парламент. асоц. дружби «Ізраїль–Україна» та «Україна–Ізраїль». Між Україною та І. підписано низку міжнар. угод. Також діє програма наук. співроб-ва. 1999 товарообіг між країнами досяг 240 млн дол. США. 2000 внаслідок загострення близькосх. конфлікту укр.-ізраїл. екон. співроб-во сповільнилося. Від 2003 товарообіг між Україною та І. має стабільну тенденцію до зростання. Основу укр. експорту до І. складають чорні метали, зерн. культури, продукти харчування, деревина. З І. Україна імпортує гуму, пластмаси, коштовне каміння, машини та устаткування, продукцію хім. пром-сті, овочі й фрукти (переважно цитрусові). В І. проживає понад 300 тис. вихідців з України, більшість з яких емігрувала у 1990-х рр. Бл. 35 тис. етніч. українців є громадянами І. Значна кількість євреїв укр. походження зосереджена в Єрусалимі, Тель-Авіві, Беєр-Шеві, Хайфі. Функціонують земляц. об’єдн. євреїв-вихідців з України. Певний час діяло Т-во укр.-євр. зв’язків (засн. 1979 Я. Сусленським; видавало неперіод. ж. «Діялоги–Диалоги»). 1992 В. Москович створив Асоц. укр. студій, до якої увійшли бл. 300 учених. 1994 в Єрусалимі відкрито першу укр. б-ку ім. Блумфільда (співзасн. – НБУВ та Ін-т історії, філософії і регіон. студій Євр. ун-ту). 2001 у Хайфі створ. Об’єдн. українців в І., яке є єдиним офіційно зареєстрованим осередком українців на Близькому Сх. 2011 набув чинності Договір про відмову від візових вимог між І. та Україною.

Літ.: Государство Израиль: Справоч. Москва, 1986; Україна в системі міжнародних відносин: істор. ретроспектива та сучас. стан. К., 1997; Трощанський В. П., Шевченко А. А. Українці у світі // Україна крізь віки. Т. 15. К., 1999; Звягельская И. Д., Карасова Т. А., Федорченко А. В. Государство Израиль. Москва, 2005.

М. С. Бур’ян

Стаття оновлена: 2011