Ізюм - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Ізюм

ІЗЮ́М – місто обласного значення Харківської області. Знаходиться на обох берегах Сіверського Дінця (притока Дону), у місці впадіння в нього Ізюмця, за 127 км від Харкова та за 592 км від Києва. Пл. 43,6 км2. Насел. 56 075 осіб (2001, складає 87 % до 1989), переважно українці. 2-е за кількістю насел. місто Харків. обл. Залізнична станція. Через місто проходить автомагістраль Київ–Ростов-на-Дону. Задовго до виникнення І., побл. літопис. р. Сальниця (нині Річка), 1111 руське військо на чолі з київ. князем Святополком Ізяславичем і переяслав. князем Володимиром Мономахом розгромило половец. військо. Тут у травні 1185 стояла бойова дружина новгород-сівер. князя Ігоря (ці події описані в «Слові о полку Ігоревім»). Тер. Ізюмщини була заселена ще з часів мезоліту (див. Ізюмські стоянки). Однак у 2-й пол. 13 ст. її надовго спустошили монголо-татари. Знову ці землі почали освоювати наприкінці 15 ст., коли виникли сторож. служби. Історія міста розпочинається у 2-й чв. 17 ст., коли на лівому березі Сівер. Дінця облаштовано Ізюм. окоп, у якому по черзі несли сторож. службу жит. міст Путивль (нині Сум. обл.), Лівни (нині Орлов. обл.), Рильськ (нині Курської обл., обидва – РФ) та ін. 1681 харків. козаками під проводом полковника Г. Донця-Захаржевського засн. фортецю І. (офіц. дата виникнення міста). Існує кілька версій походження назви: 1) від татар. слова «гузун» – переправа (Ізюм. брід був відомий задовго до заснування міста); 2) від р. Ізюмець, на берегах якої з’явилися перші будівлі поселенців; 3) від татар. слова «іззун» – довгий, витягнутий (за зовн. виглядом розташ. тут г. Крем’янець – комплекс. пам’ятки природи місц. значення). Практично одночасно з буд-вом фортеці 1684 козаками зведено Спасо-Преображен. собор, а також дерев’яну Покров. церкву (зруйнована 1941). Навколо фортеці виникли приміс. слободи (форштати) Піски, Попівка, Гончарівка (у подальшому злилися з містом і як його р-ни зберегли свої назви до наших днів). Від 1685 – місто, центр Ізюм. слобід. козац. полку, якому підпорядковувалися 13 навколиш. міст і слобід. Ізюм. полк (від 1765 – регуляр. гусар. полк рос. армії) не лише охороняв край від нападів татар, але й брав участь у низці військ. кампаній, зокрема Пн., рос.-турец. війнах, штурмував Очаків, Бендери, Ізмаїл, брав участь у боях з наполеонів. військами. Через місто проходив торг. шлях зі Слобожанщини на Дон. Наприкінці 17 ст. в І. з’явилися перші підпр-ва мануфактур. типу. На поч. 18 ст. І. – найбагатолюдніше та найбагатше місто Слобід. України. Від 1708 – у складі Азов. губ., від 1718 – Бєлгород. провінції Київ. губ., від 1765 – Слобід.-Укр. губ. Від 1780 – повіт. місто Харків. намісництва, від 1797 – Слобід.-Укр. губ., від 1835 – Харків. губ. У 19 ст. проводили щорічно 4 ярмарки, щотижня – торги. На поч. 20 ст. І. – один із знач. ринків збуту худоби, вовни, хліба. У 1880-х рр. працювали горілчаний, маслобій., салотоп. і низка цегел. та воскобій. з-дів. Спорудження 1910 побл. міста залізниці, яка з’єднала Харків з Донбасом, сприяло розвитку пром-сті. На поч. 20 ст. налічувалося 24 пром. підпр-ва, понад 1 тис. ремісників. Від 1906 функціонували пивовар. з-д Шадлуна й Блезе (працював і у рад. часи), з-д с.-г. машин Сабо, 3 цегел. з-ди Болтунова, лісопил. з-ди Бедниченка, Бєловицького, Дерюгіна. 1914 побудовано електростанцію. 1915 нім. фірмою «Карл Брандт» збудовано ізюм. ремонтні залізничні майстерні (нині Ізюмський тепловозоремонтний завод). 1916 відповідно до розпорядження імператора Миколи ІІ розпочато спорудження з-ду оптич. скла (введено в дію 1923; див. Ізюмський казенний приладобудівний завод). У цей час у місті на пром. підпр-вах працювало бл. 18 тис. осіб. Водночас відкрито 3-класне міське уч-ще, жін. г-зію, реал. уч-ще. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. Жит. зазнали сталін. репресій, потерпали від голодомору 1932–33 (кількість встановлених жертв – 2761 особа). 1923–30 – центр округи, від 1923 – райцентр. Від 1932 – у складі Харків. обл. 1941 через місто протягом 8-ми місяців проходила лінія фронту. У травні 1942 після невдалої наступал. операції в оточення потрапили 6-а та 57-а рад. армії. 23 червня 1942 рад. війська залишили І. 5 лютого 1943 І. зусиллями 267-ї стрілец. дивізії звільнено. У повоєнні роки місто стало одним із центрів приладобудування. 1954–2007 працював Ізюмський оптико-механічний завод. Нині в І. – 9 заг.-осв. шкіл, 9 дитсадків, 2 профес. ліцеї, мед. уч-ще; Палац культури, Ізюмський краєзнавчий музей ім. М. Сібільова, кінотеатр «Спартак», муз. і художня школи; 2 лікарні; 3 готелі; відділ. 7-ми банків. Виходить г. «Обрії Ізюмщини». Пам’ятки арх-ри: Спасо-Преображен. собор (1684), Микол. церква (1809–23), Вознесен. церква (1819–26), жін. г-зія (1861; нині поліклініка), реал. уч-ще (1882; нині заг.-осв. школа № 4). На схилі г. Крем’янець збереглися кам’яні половец. «баби». Споруджено меморіал Слави на честь 40-річчя Перемоги (1985, арх. М. Левін і Ю. Градов); встановлено погруддя А. Недбайла, пам’ятник П. Волоху (загинув при визволенні Ізюмщини). На г. Крем’янець також – телевіз. вежа. Серед видат. уродженців – економіст, акад. НАНУ С. Ямпольський, правознавець, чл.-кор. РАН О. Лукашова, лікар-онколог А. Бикоріз, фахівець у галузі електроенергетики В. Глущенко, акушер-гінеколог Я. Жернова-Краснопоясовська, фахівець у галузі рослинництва М. Демченко, лікар-гігієніст В. Капустник, агроном В. Милий, фахівець у галузі механіки В. Кононенко, фізик В. Рожков, філософ В. Петрушов, вірусолог В. Патратій, фахівець у галузі оптич. приладобудування Є. Парняков, біолог Ф. Тихомиров; письменники В. Вакуленко, І. Мірошниченко, О. Саєнко; художники С. Васильківський, І. Денисенко, О. Ком’яхов, скульпторка В. Пацевич; актриси О. Голицинська, Е. Єфремова-Кононенко, композитор, естрад. співак, засл. арт. УРСР І. Демарін, співачка, засл. арт. України О. Різник, співачка, канд. мистецтвознавства, засл. арт. України В. Осипенко, актор, режисер, нар. арт. України В. Селезньов, актор, засл. арт. УРСР О. Ткаченко; військовик Г. Васильченко, Герої Рад. Союзу А. Недбайло (двічі), Г. Запорожченко, Б. Золотухін. У Ізюм. реал. уч-щі навч. рад. і парт. діяч М. Скрипник (акад. АН УРСР), у г-зії – рад. і парт. діяч П. Шелест. У І. закін. курси молодших офіцерів Г. Жуков.

Літ.: Ізюм: Зб. архів. док. і мат. 1994; Изюм: Путеводитель. 2006 (обидва – Харків).

О. В. Махортова

Стаття оновлена: 2011