Ізюмсько-Барвінківська наступальна операція - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Ізюмсько-Барвінківська наступальна операція

ІЗЮ́МСЬКО-БАРВІ́НКІВСЬКА НАСТУПА́ЛЬНА ОПЕРА́ЦІЯ Проведена 17–27 липня 1943 військами Пд.-Зх. фронту під командуванням генерала армії Р. Малиновського з метою скувати, а за сприятл. умов розгромити (разом із частинами Пд. фронту) нім. війська у Донбасі й не допустити їхню передислокацію в р-н м. Курськ (РФ). Рад. військам (443 тис. солдатів й офіцерів, до 5-ти тис. гармат і мінометів, 1130 танків та самохідно-артилер. установок, до 1400 літаків) протистояли частина сил оператив. групи «Кемпф» і 1-а танк. армія групи «Південь» під командуванням генерал-фельдмаршала Е. фон Манштайна (бл. 320 тис. солдатів і офіцерів, 3900 гармат й мінометів, 800 танків та штурмових гармат, понад 1000 літаків). Підрозділи рад. армії, розташ. вздовж р. Сівер. Донець (притока Дону) від м. Зміїв (Харків. обл.) до с. Слов’яносербськ (нині смт Луган. обл.), почали наступ з р-ну м. Ізюм (Харків. обл.) у напрямі Барвінкове–Красноармійське (нині м. Красноармійськ Донец. обл.), в ході якого захопили кілька плацдармів на правому березі Сівер. Дінця. Хоча завершити прорив тактич. оборони противника не вдалося, своїми актив. діями вони змусили його використати резерви й, таким чином, суттєво допомогли частинам Воронез. фронту в проведенні оборон. операції побл. Курська.

Літ.: Ершов А. Г. Освобождение Донбасса. Москва, 1973.

Р. В. Пилипчук

Стаття оновлена: 2011