Зубжицький-Сас Ян-Кароль - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Зубжицький-Сас Ян-Кароль

ЗУБЖИ́ЦЬКИЙ-САС Ян-Кароль (25. 06. 1860, м-ко Тлусте, нині смт Товсте Заліщиц. р-ну Терноп. обл. – 14. 08. 1935, Львів) – архітектор, теоретик та історик архітектури, художник, мистецтвознавець. Д-р історії арх-ри (1902). Закін. Політех. школу у Львові (1885). У 1905–12 – інспектор міського буд-ва у Кракові. 1896–1912 – приват-доц., 1912–19 – надзвичай. проф. і зав. каф. істор. арх-ри, 1919–29 – звичай. проф., 1918–20 – декан архіт. ф-ту Львів. політехніки. Чл. Польс. АМ (1902), Львів. політех. т-ва і Т-ва опіки над пам’ятками мист-ва та культури у Львові. Спроектував низку споруд, зокрема костел св. Трійці (1907–12) і церкву архістратига Михаїла (1912, збудовано 1921–35) у родин. м-ку, костели св. Станіслава у м-ку Козова (нині смт; 1895–1902), св. Станіслава у м. Чортків (1908–10), Воздвиження св. хреста у с. Хмелиська (нині Підволочис. р-ну; 1929–30; усі – Терноп. обл.), св. Юзефа побл. м. Коломия (нині Івано-Фр. обл.; 1905–08), св. Франциска ордену капуцинів у Львові (1920–30). Серед нереаліз. і конкурс. проектів – будинок муз. т-ва ім. С. Монюшка у Станіславі (нині Івано-Франківськ; 1890), ратуша у Львові (1897), костел у м. Сокаль (нині Львів. обл.; поч. 20 ст.). У арх-рі сакрал. споруд та їх внутр. оздобленні використовував здебільшого стиль неоготики. Зробив кілька сотень графіч. рисунків, акварелей і фотографій архіт. пам’яток і скульптур. Автор низки праць з історії та теорії арх-ри, історії польс. мист-ва.

Пр.: Skarb architektury w Polsce. Kraków, 1907–16. Т. 1–4; Styl nadwiślański jako odcień sztuki średniowiecznej w Polsce. Kraków, 1910; Сieśla polski: Wzory i przykład polskiego budownictwa drewnianego. Kraków, 1915–16. Z. 1–4; Podcienia polskie. Lwów, 1916; Tłuste: wspomnienia i pamiątki. Lwów, 1923; Zabytki miasta Lwowa. Lwów, 1928.

Літ.: S. Łoza. Architekci i budowniczowie w Polsсe. Warszawa, 1973; K. Stefański. Jan Sas Zubrzycki i Andrzej Lenik – z pracowni architekta i rzeźbiarza. Wrocław, 2004.

Ю. О. Бірюльов

Стаття оновлена: 2011