ЗУБРИ́ЦЬКА КУЛЬТУ́РА — археологічна культура. Назва походить від с. Зубра (Пустомитів. р-ну Львів. обл.), памʼятки поширені на тер. Волині та у Верх­ньому Придністровʼї. Сформувалася у серед. 1 ст. н. е. внаслідок інтеграції місц. носіїв памʼяток пшеворської культури з групами насел. зарубинецької культури, які при­йшли із Припʼят. Поліс­ся. У Придністровʼї на процес формува­н­ня вплинули також дакій. племена липицької культури. На Волині З. к. припинила існува­н­ня на­прикінці 2 ст. у звʼязку з інтервенцією племен ґотів, в ін. місцях — транс­формувалася у локал. групу, близьку до черняхівської культури, згодом пере­росла у памʼятки корчац. типу ран­нього середньовіч­чя. Культура пред­ставлена поселе­н­нями (Під­берізці, Сокільники, Боратин, Линів), могильники неві­домі. Поселе­н­ня складалися із 4–6-ти жител, в яких мешкало 20–35 осіб, й групувалися у гнізда за родовими ознаками (кілька гнізд формували племʼя). Житла — напів­землянки або наземні споруди каркасно-стовпової чи каркасно-плетеної кон­струкцій. Характер. особливістю З. к. є наявність великої кількості ям-погребів (від 5-ти до 10-ти на кожне житло). Матеріал. культура зубриц. племен пред­ставлена керамікою ручного виготовле­н­ня, невеликим набором предметів ремесла (прясла, ножі, проколки, шила, голки) та прикрас (фібули, намистини), предметами особистого вжитку (гребені) й мисливства (наконечники стріл, списів, шпори). Творцями памʼяток З. к. були венеди — найраніші словʼян. племена, описані рим. істориком Тацітом.