Зуховицький Симон Ізраїльович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Зуховицький Симон Ізраїльович

ЗУХОВИ́ЦЬКИЙ Симон Ізраїльович (04(17). 06. 1908, м-ко Олькеніки Вілен. губ., Росія, нині Валькінінкай Варен. р-ну, Литва – 02. 12. 1994, Єрусалим) – математик. Д-р фіз.-мат. н. (1951), проф. (1957). Учасник 2-ї світ. війни. Закін. Київ. ІНО (1930). Працював відтоді у Київ. технол. ін-ті харч. пром-сті (з перервами): 1939–41 і 1944–47 – зав., 1957–66 – проф. каф. вищої математики. За сумісн. – в Ін-ті математики АН УРСР (1936–41), Київ. ун-ті (1943–49), Київ. пед. ін-ті (1949–53 і 1957–65): від 1962 – проф. каф. матем. аналізу. 1953–57 – зав. каф. математики Луцького пед. ін-ту; 1965–75 – зав. каф. приклад. математики Моск. інж.-буд. ін-ту. 1975 емігрував до Ізраїлю, де до 1988 викладав у Єрусалим. (відділ приклад. математики і статистики) та Беер-Шевському (відділ математики) ун-тах. Наук. дослідж.: побудова алгорифмів для найкращого наближення систем несуміс. ліній. рівнянь, систем нерівностей, чебишев. наближень у гільберт. та банах. просторах; теорія оптимізації склад. систем (лінійне та нелінійне програмування, дискретна оптимізація, задачі мережевого планування й керування, їх застосування до неліній. задач чебишев. наближення). Сприяв перекладу укр. мовою з рос. посібника «Вступ до теорії функцій дійсного змінного» П. Александрова і А. Колмогорова (1941); переклав з рос. кн. «Основи теорії функцій дійсної змінної» І. Натансона (1950; обидва – Київ), з англ. рос. мовою «Ряды Фурье» Ґ.-Г. Гарді та В. Рогозинського (Москва, 1959; неодноразово перевид., зокрема й 2009); ред. (спільно з М. Боголюбовим) укр. перекл. монографії С. Банаха «Курс функціонального аналізу» (К., 1948).

Пр.: Линейное и выпуклое программирование. 1965; Математические методы сетевого планирования. 1965; Сетевое планирование. 1967 (усі – Москва, співавт.).

Літ.: Semion Israilevich Zuchovitsky // Methods of Functional Analysis and Topology. 2008. Vol. 14, № 3; Спогади про С. І. Зуховицького // У світі математики. 2008. Т. 14, вип. 4.

М. І. Жалдак

Стаття оновлена: 2011