И

Визначення і загальна характеристика

И  — одинадцята літера української абетки. Є в інших алфавітах, створених на кириличній та латинській графічній основах. Назва літери «и» вживається як іменник середнього роду. Буває велика і мала, має рукописну й друковану форми. За накресленням — видозмінений варіант кириличної літери «И» («иже»). У староукраїнській графіці вживали паралельно з «Ы» ; у зв’язку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма використовували кілька варіантів, що допомагає визначити час і місце написання пам’яток. У 16 ст. з’явилася друкована форма літери. У сучасній українській мові нею позначають [и] — специфічний голосний переднього ряду високого чи високо-середнього підняття, який у ненаголошеній позиції вимовляється наближено до [е]: [ли^есиц’а]. Послідовне вживання літери и для позначення звука  [и] (без паралел. вживання ы) запровадили укладачі альманаху «Русалка Днѣстровая» (Будапешт, 1837) М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький. У старослов’янській кириличній писемності мала числове значення «вісім», тому її називали «и восьмеричне». Використовується у класифікаційному поділові зі значенням «одинадцятий»: розділ «и», група «И». При цифровій нумерації вживають як додаткову диференційну ознаку, коли низка предметів має однаковий номер: справа 7^и тощо.

Завантажити статтю