Івакін Юрій Олексійович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Івакін Юрій Олексійович

ІВА́КІН Юрій Олексійович (24. 12. 1916 (06. 01. 1917), м. Катеринослав, нині Дніпропетровськ – 07. 03. 1983, Київ) – літературознавець, письменник. Син Олексія, батько Гліба Івакіних. Д-р філол. н. (1962). Чл. СПУ (1967). Учасник 2-ї світ. війни. Бойові нагороди. Закін. Київ. ун-т (1940). Викладав у Станіслав. учит. ін-ті (нині Івано-Франківськ); від 1950 – в Ін-ті літ-ри АН УРСР (Київ): від 1956 – ст. н. с. Досліджував творчість Т. Шевченка, брав участь у текстол. підготовці академ. видань його творів у 10-ти (т. 6, 1957) і 6-ти (т. 2 і 5, 1963–64) томах, «Шевченківського словника» (у 2-х т., 1976–77; Держ. премія України ім. Т. Шевченка, 1980). Як сатирик від 1947 друкувався у ж. «Перець». Автор зб. «Парнаський цирульник» (1970), «Пародії» (1971), «Книжка пародій», «Пересміхи» (обидві – 1973), «Гіперболи» (1975; болгар. мовою – Софія, 1983), «Від великого до смішного» (1979), «Залп» (1982), «Гумор і сатира» (1986; усі – Київ), у яких пародіював літераторів та критиків, порушуючи актуал. проблеми літ. життя. Зібрав одну з кращих в Україні колекцій укр. та рос. авангард. живопису поч. 20 ст.

Пр.: Сатира Шевченка. 1959; Стиль політичної поезії Шевченка: Етюди. 1961; Коментар до «Кобзаря» Шевченка: Поезії до заслання. 1964; Коментар до «Кобзаря» Шевченка: Поезії 1847–1861 рр. 1968; Поезія Шевченка періоду заслання. 1984; Нотатки шевченкознавця. 1986 (усі – Київ).

Літ.: Дончик В. І гумор, і дослідження // ЛУ. 1974, 12 лют.; Коваленко Л. Талант пародиста // Вітчизна. 1974. № 7; Новиченко Л. Шевченкознавство, якому немає кінця... // Івакін Ю. Нотатки шевченкознавця. К., 1986.

В. Л. Смілянська

Стаття оновлена: 2011