Іваненко Дмитро Дмитрович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Іваненко Дмитро Дмитрович

ІВАНЕ́НКО Дмитро Дмитрович (16(29).07. 1904, с. Мачухи, нині Полтав. р-ну Полтав. обл. – 30. 12. 1994, Москва) – фізик. Син Дмитра, брат Оксани Іваненків. Д-р фіз.-мат. н. (1940), проф. (1931). У Полтаві 1920–23 викладав фізику та математику в трудовій школі, водночас навч. у Пед. ін-ті і працював в Астрон. обсерваторії. Закін. Ленінгр. ун-т (нині С.-Петербург; 1927). Працював н. с. Держ. фіз.-тех. ін-ту (Ленінград, 1927–29); зав. відділу теор. фізики Укр. фіз.-тех. ін-ту (Харків, 1929–31) та каф. теор. фізики Харків. мех.-маш.-буд. ін-ту (1930–31); ст. н. с. Ленінгр. фіз.-тех. ін-ту (1931–35); водночас зав. каф. фізики Ленінгр. пед. ін-ту (1933–35). Засн. ж. «Physikalische Zeitschrift der Sowjetunion» (Харків, 1932). Ініціатор і вчений секр. 1-ї Всерад. ядер. конф. (Ленінград, 1933). 27 лютого 1935 заарешт. і засудж. до 3-х р. таборів як «соціально небезпечний елемент», 30 грудня того ж року за клопотанням Я. Френкеля, С. Вавилова та А. Іоффе переведений з Караґандин. табору (Казахстан) у м. Томськ (РФ), де був ст. н. с. Сибір. фіз.-тех. ін-ту і зав. каф. теор. фізики Ун-ту. Очолював каф. теор. фізики Урал. (м. Свердловськ, нині Єкатеринбург, РФ; 1939–43) та Київ. (1940–41) ун-тів, каф. фізики Моск. с.-г. академії (1944–48). Від 1943 – проф. каф. теор. фізики Моск. ун-ту (1944–85 керував також семінаром); водночас 1949–63 – ст. н. с. Ін-ту історії природознавства і техніки АН СРСР. Ініціював вид. ж. «Известия вузов СССР. Физика» (Томськ, 1960). Наук. дослідж. присвяч. питанням теорії елементар. часток, історії фізики. Із В. Фоком 1929 розробив теорію паралел. переносу спінорів, узагальнив рівняння Дірака у гравітац. полі (коефіцієнти Фока–І.), а з В. Амбарцумяном 1930 висунув гіпотезу дискрет. простору–часу та можливості народження і зникнення масив. часток. 1932 запропонував протонно-нейтронну модель ядра, спільно з Є. Гапоном – його оболонкову модель. Разом з І. Таммом 1934 заклав основи теорії ядер. сил, що базувалися на обмін. характері взаємодії нуклонів у ядрі. Передбачив (1944–48) спільно з І. Померанчуком синхротронне випромінювання релятивіст. електронами у магніт. полях і розробив з А. Соколовим відповідну теорію (Сталін. премія, 1950) та каскадну теорію косміч. злив. Працював над створенням неліній. єдиної теорії, яка б враховувала кварки і субкварки, та калібрувал. теорії гравітації. Стояв біля витоків косміч. фізики, теорії походження косміч. матерії. Вперше висловив ідею про існування в заг. системі елементар. часток кванта гравітац. поля-гравітона, можливість його перетворення в ін. частки. Ініціював перші в СРСР біофіз. дослідж. з ізотоп. індикаторами (метод мічених атомів), які припинено 1948 у зв’язку з розгромом генетики. Під його ред. і з коментарями вперше у перекл. рос. мовою вийшли понад 10 книг класиків сучас. фізики, зокрема Л. де Бройля, В. Гайзенберґа, П. Дірака, Е. Шредінґера, Л. Бріллюена, А. Зоммерфельда, А. Еддінґтона. Реабіліт. 1989.

Пр.: Мировые постоянные и предельный переход // Журн. Рус. физ.-хим. об-ва. Ч. физ. 1928. Т. 60 (англ. перекл. – World constants and limiting transition // Physics of Atomic Nuclear. 2002. Vol. 65); Классическая теория поля. Москва; Ленинград, 1949; 1951; Квантовая теория поля. Москва; Ленинград, 1952; Теория гравитации. Ч. 1: Введение в теорию пространства и времени. Москва, 1970; Групповые, геометрические и топологические методы теории поля. Ч. 1–2. Москва, 1983; Калибровочная теория гравитации. Москва, 1985; Гравитация. К., 1985; Москва, 2004; 2008 (усі – співавт.).

Літ.: Космос, время, энергия: Сб. ст., посвящ. 100-летию Д. Д. Иваненко. Москва, 2004; Сарданашвили Г. А. Дмитрий Иваненко – суперзвезда советской физики: Ненаписанные мемуары. Москва, 2010.

І. М. Неклюдов

Стаття оновлена: 2011