Іваненко Оксана Дмитрівна

ІВАНЕ́НКО Оксана Дмитрівна (31. 03 (13. 04). 1906, Полтава — 16. 12. 1997, Київ) — письмен­ниця, пере­кладачка. Дочка Дмитра Олексі­йовича, сестра Дмитра Дмитровича, мати Валерії Іваненків. Член НСПУ (1934). Республіканська літературна премія ім. Лесі Українки (1974). Закінчила Харківський ІНО (1926). Улітку 1924 і 1925 працювала вихователькою в колонії ім. М. Горького під керівництвом А. Макаренка, який втілив її у «Педагогічній поемі» в образі Оксани Варської. 1931 закінчила аспірантуру при Українському НДІ педагогіки (Харків), керувала секцією дитячої літератури у його Київській філії. Від 1933 — на творчій роботі. 1947–51 — від­повід­альний редактор журналу «Барвінок» (Київ). Дебютувала 1925 оповіда­н­ням «До царя» у журналі «Червоні квіти» (Харків). 1930 видала першу збірку для дітей «Майка та жабка» (Харків). Захопилася казкою і об­стоювала її важливість у вихован­ні, коли деякі педагоги вважали цей жанр шкідливим для радянських дітей. Після схвального від­гуку на казку «Сандалики, повна скорість!» (Х.; О., 1935) на 1-й Республіканській конференції з питань дитячої літератури (1934) ви­йшли її «Лісові казки» (Х.; О., 1935; 1936; К.; Х., 1945; К., 1954; 2006), «Великі очі» (Х., О., 1936; К., 1971), «ДЖмелик» (О., 1936), «Едельвейс» (Х.; О., 1936), «Кисличка» (Х., 1937), «Кульбабка» (Х.; О., 1937). Під час 2-ї світової війни видала книгу оповідань про героїзм дітей, які допомагали партизанам, обороняли свою школу і дім: «Пошта при­йшла» (Москва, 1943), «Школа» (К.; Х., 1944), «Таємниця» (К., 1945) та інші. Під враже­н­ням про повоєн­ні дитячі будинки написала повість «Рідні діти» (К., 1951; 1957; 1970; російський пере­клад — Москва; Ленін­град, 1953), герої якої — колишні малолітні вʼязні німецьких концтаборів. Збагатила історико-біо­графічний жанр української літератури: оповіда­н­ня «Друкар книжок небачених» (К., 1947; про І. Федорова), повість про Т. Шевченка «Тарасові шляхи» (Х., 1939; повна версія ви­йшла у Києві 1961; пере­ви­да­н­ня — 1974; 1989; російський пере­клад — Москва, 1964), нарис «Бог­дан Хмельницький» (1954), роман про Марка Вовчка «Марія» (1973; 1988; російський пере­клад — Москва, 1985; усі — Київ). За книгу спогадів «Завжди в житті» (К., 1985) від­значена Державною премією України ім. Т. Шевченка (1986). Пере­клала українською мовою роман А. Моруа «Тургенєв» (1977), збірку оповід­ей «Малахітова шкатулка» П. Бажова (1979), деякі твори В. Короленка і Л. Толстого, казки Г.-К. Андерсена та братів Ґрімм. Окремі твори І. пере­кладено також болгарською, німецькою та чеською мовами.

Тв.: Ми ще невеличкі: Зб. для дітей до­шкіл. та молодшого шкіл. віку. Х.; К., 1931; Юра замазура: Вірш. оповіда­н­ня. Х., 1931; 1932; Черевички: Вірші. Х., 1933; Весела дудочка: Оповіда­н­ня. Х.; О., 1934; Я сам нікому не дам: Вірші. Х.; О., 1935; О., 1936; Галочка: Оповіда­н­ня. Х., 1939; Казка про веселу Аль. Х., 1939; Три бажа­н­ня: Казка. К., 1940; 1986; Маяк: Казка. К., 1941; Життя коло смерті: Оповіда­н­ня. К., 1945; Казка про маленького Піка та його батьків. К., 1947; Куди літав журавлик: Повість про над­звичайні пригоди над­дні­прян. журавлика. К., 1947; Оповіда­н­ня та казки. К., 1949; Дубок: Казка. К., 1950; Що трапилося в саду. К., 1953; Великий шум: Повість та оповіда­н­ня. К., 1983; Твори: У 5 т. К., 1984–85; Чарівні зерна. К., 1986; Казки. К., 1992; 1999.

Літ.: Шкаровська І. Оксана Іваненко: Літ.-крит. нарис. К., 1969; Слово про Оксану Іваненко: Ст., етюди, есе. К., 1986; Дьяченко А. Вся жизнь — среди людей // Радуга. 1987. № 2; Костюченко В. Старійшина сучасної української літератури // СВ. 1996, 12 квіт.; Єфімов О., Чайковський Б. Велика родина Оксани Іваненко. Видатній українській письмен­ниці — 90 років // ЛУ. 1996, 18 квіт.; Дацюк О. Дві біо­графії однієї письмен­ниці // СіЧ. 1998. № 6; Скорський М. Оксана Іваненко. К., 2001; Костецький А. Мандрівки Тарасовими шляхами: Оксана Іваненко // Костецький А. Пригоди славнозвісних книг. К., 2005; Ярмиш Ю. Твори не­втомного серця // КіЖ. 2006, 26 квіт.

Б. Й. Чайковський

Завантажити статтю