ІВАНО́В Іван Іванович (Иванов Иван Иванович; крипт.: А., И. И., Ив. Ив.; 22. 09. 1862, м. Біле Смолен. губ., Росія — 17. 12. 1929, Москва) — російський історик, літературо­знавець. Закін. Моск. університет (1886). Був завідувач від­ділу театр. і літ. критики ж. «Рус­ские ведомости», спів­працював із ін. період. вид.; 1889–98 (з пере­рвами) читав лекції з всесвіт. літ-ри на колектив. уроках при Т-ві вчительок і виховательок, від 1890 — публічні лекції з всесвіт. літ-ри як чл. Товариства аматорів рос. словесності; 1892–1903 викладав історію мистецтва у Муз.-драм. училищі Моск. філармон. товариства. Захистив доктор. дис. «Сен-Симон и сен-симонизм» (Москва, 1901). Від 1905 — екс­траординар., від 1906 — ординар. професор кафедри заг. історії Новорос. університету (Одеса); 1907–13 — директор Ніжин. істор.-філол. ін­ституту; 1913–17 — проф. Моск. університету. Член (1893–1905), голова (1905) Моск. театр.-літ. комітету. Під час роботи в Ніжині сприяв від­кри­т­тю мемор. дошки М. Гоголю, поновлен­ню роботи Істор.-філол. товариства, друку «Сборника» Товариства й «Известий» Ін­ституту. 1897 на зі­бран­ні Товариства аматорів рос. словесності виголосив промову «Шевченко в колі народних поетів» (вміщена у ж. «Рус­ская мысль»), де подав у влас. пере­кладі числен­ні уривки з творів Т. Шевченка. Автор праць з історії рос. літ-ри та критики, низки статей і книг з історії театру й всесвіт. літ-ри, що мають знач. мірою еклектич. характер (належав до культурно-істор. школи).