ЗОРЯ́Н Стефан (; справж. — Аракелян Степан Єгіа­йович; ; 03(15). 09. 1889, м. Каракліс, нині Ванадзор, Вірменія — 14. 10. 1967, Єреван) — вірменський письмен­ник. Член СП СРСР (1934). Академік АН Вірм. РСР (1965). Закін. рос. 2-річну школу (1904). Від 1906 мешкав у м. Тифліс (нині Тбілісі), від 1919 — у Єревані. У романах « («Родина Аміряна», 1921; опубл. 1963), « («Біле місто», 1932), повістях « » («Голова ревкому», 1923), «» («Дівчина з бібліотеки», 1926), «» («Вардадзорська комуна», 1930) від­образив складні роки становле­н­ня рад. влади у Вірменії. Автобіогр. роман «» («Історія одного життя», кн. 1–2, 1935–39) став худож. біо­графією цілого поколі­н­ня. В істор. романах трилогії « » («Цар Пап», 1944), « » («Вірменська фортеця», 1959) та «» («Вара­здат», 1967) узагальнив гол. умову існува­н­ня народу — державність. Писав також для дітей. Пере­клав вірм. мовою окремі твори Л. Толстого («Війна і мир»), І. Тургенєва, В. Гаршина та ін. У 1930-х рр. від­відував Україну (ст. «В новой столице Украины» // г. «Ком­мунист», 1934, № 1). Опублікував стат­ті про творчість Т. Шевченка («Родной Шевченко» // «Литературная газета», 1964, № 11), П. Тичини та ін. Укр. мовою низку творів З. пере­клав С. Калустянц. Засн. Дім-музей З. (1972) та літ. премію його імені (1980).