Конотоп - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Конотоп

КОНОТО́П – місто обласного значення Сумської області, райцентр. Конотоп. міській раді підпорядк. Підлипнен. сільс. рада (села Підлипне, Комсомольська Комуна, Лобківка). Знаходиться на р. Єзуч (притока Сейму, бас. Дніпра), за 250 км від Києва та за 129 км від обл. центру. Пл. 40,32 км2. Насел. 92 657 осіб (2001, складає 97,0 % до 1989), переважно українці. Залізнич. вузол, через який проходить 9-й міжнар. транспорт. коридор, що забезпечує вантажні та пасажир. перевезення за 7-ма напрямами: Київ., Харків., Полтав., Моск., Курським (РФ), Гомел., Вітебським (обидва – Білорусь). Уперше згадано в писем. джерелах 1638. Деякі історики вважають, що К. як насел. пункт існував до монголо-татар. навали. За нар. переказами, під час переходу татар. кінноти в цих місцях у непрохід. болотах загинуло багато коней і воїнів, тому й місцевість стали називати конотопом. Побутує твердження, що назва міста походить від р. Конотопка, яка протікала неподалік, а пізніше висохла. Тут у 2-й пол. 1630-х рр. на місці проживання переселенців із Правобереж. України польс. уряд спорудив фортецю, яка була опор. пунктом на прикордонні з Рос. державою. 1643 у К. створ. митницю. Від 1648 – сотенне м-ко Ніжин. полку. Жит. брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького. Під час укр.-рос. війни 1658–59 К. витримав 70-денну (травень–липень 1659) облогу 100-тис. рос. армії під командуванням князів О. Трубецького, С. Пожарського, Г. Ромодановського та загонів укр. опозиції наказ. гетьмана І. Безпалого. Оборону утримувало укр. військо (4–5 тис.) на чолі з ніжин. полковником Г. Гуляницьким. Вимушена затримка рос. військ під К. дала змогу гетьману І. Виговському мобілізувати укр. військо в Правобереж. Україні та залучити наймані загони іноземців (разом бл. 60 тис.) і 40-тис. військо крим. хана Муххамед-Ґірея ІV. 28–29 червня (8–9 липня) 1659 відбулася Конотоп. битва, у ході якої козац.-татар. військо здобуло перемогу. Імітувавши втечу, козаки заманили росіян у заздалегідь підготовлену пастку. Зазнавши величез. втрат, рос. військо зняло облогу К. і відступило, однак І. Виговський не зміг скористатися перемогою через громадян. війну в Україні. Результати битви мали широкий резонанс у Європі та Москві. 1666 у К. налічувалося 474 двори. 17(27) червня 1672 у Козацькій Діброві побл. м-ка відбулася ген. козац. рада, на якій обрано гетьманом І. Самойловича та підписано Конотоп. статті (угода між Військом Запорозьким і Моск. державою; складалися з 10-ти пунктів, які повторювали Глухів. статті 1669 з подальшим обмеженням прав України, зокрема у зовн. політиці). У 1780-х рр. в околицях К. діяв повстан. загін, який очолював С. Гаркуша. 1782–96 – повіт. місто Новгород-Сівер. намісництва, 1796–1802 – Малорос., від 1802 – Черніг. губ. 1868 споруджено перший залізнич. вокзал, паровозне депо, залізничні майстерні, а в наступ. році прокладено Курсько-Київ. залізницю.

Наприкінці 19 ст. у К. побудовано чавуноливар., ресор. і цегл. з-ди, а на поч. 20 ст. працювало 35 пром. підпр-в. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. Жит. потерпали від голодомору 1932–33 (кількість встановлених жертв – 132), зазнали сталін. репресій. Від 1923 – райцентр, 1923–30 – центр округи. На час створення Конотоп. округа налічувала 11, 1925 – 15 (199 сільс. рад; насел. 588 тис. осіб) р-нів. 1932–39 – у складі Черніг., від 1939 – Сум. обл. Відтоді ж – місто обл. значення. Від 7 вересня 1941 до 6 вересня 1943 – під нім.-фашист. окупацією. Нацисти вбили 2870 жит., 27 тис. військовополонених, 1100 осіб вивезли на примус. роботи до Німеччини. В околицях міста діяв партизан. загін (командир – Ф. Канавець), що входив до партизан. з’єднання під командуванням С. Ковпака. 1960 у К. з’явився перший у СРСР телецентр рай. рівня. 1897 мешкало бл. 19,4 тис., 1939 – 45,9 тис., 1959 – 54,1 тис., 1979 – 82,3 тис., 1989 – 95,5 тис., 1998 – 97,2 тис. осіб. Нині К. – один із найбільших пром. центрів Сумщини. На тер. міста працюють бл. 20 великих пром. підпр-в різних галузей економіки. Найбільша питома вага у заг. обсягах вироб-ва належить підпр-вам «Мотордеталь-Конотоп» (40,7 %), «Авіакон» (12,7 %), «Конотопм’ясо» (12,7 %), «Червоний металіст» (9,7 %). У К. – індустр.-пед. і політех. технікуми й ін-т Сум. ун-ту, філії Європ. ун-ту та Міжрегіон. академії упр. персоналом, профес. уч-ще № 4, ПТУ № 20, профес. ліцей; г-зія, навч.-вихов. комплекс, 1 школа 1-го, 2 – 2–3-го, 9 – 1–3-го ступ., вечірня школа 1–3 ступ., 13 дитсадків; 2 ДЮСШ, станції юних натуралістів, техніків і туристів, центр дит.-юнац. творчості; Конотопський краєзнавчий музей ім. О. Лазаревського, музей-садиба М. Драгомирова та музей авіації, центр. міська б-ка, центр. дит. б-ка, міська б-ка для дорослих, міська дит. б-ка, міські Будинки культури «Зоряний» і «Сучасник», центр культури та дозвілля «Кінотеатр “Мир”», 2 дит. муз. школи, дит. школа мист-в; центр. рай. лікарня, відділк. лікарня Пд.-Зх. залізниці; відділ. 10-ти банків. Виходить г. «Конотопський край». Для занять фіз. культурою та спортом діють 2 стадіони, 22 спорт. зали, стрілк. тир, басейн, 4 футбол. поля, 32 спорт. майданчики. Функціонують реліг. громади УПЦ МП, УПЦ КП, свідків Єгови, адвентистів сьомого дня, євангел. християн-баптистів, християн віри євангельської. У К. є р-ни зі старою та колорит. забудовою. Дуже багато дерев’яних будинків із рідкіс. для Наддніпрянщини віконницями. Збереглася садиба, яку звів у 19 ст. військ. діяч, публіцист М. Драгомиров (народився побл. К.; був прообразом отамана І. Сірка в картині І. Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану», 1878–91). Загиблих у Конотоп. битві козаків з обох сторін поховали в одній брат. могилі, а на її місці поставили церкву на честь 40-ка мучеників Севастійських. Нині там знаходиться церква Вознесіння Господнього, яку в пізньокласицистич. архіт. формах споруджено в період від 1824 до 1846 на кошти І. Драгомирова (батько М. Драгомирова). Однією з найстаріших дерев’яних і унікал. для Сумщини є Свято-Микол. церква (1891). Міста-побратими: Мездра (Болгарія), Дмитрієв (Курська обл., РФ). Встановлено пам’ятники Т. Шевченку, О. Пушкіну, погруддя М. Драгомирова, рев. діячів Івана та Степана Радченків (народилися у К.), монумент футболістам, пам’ятні знаки воїнам-афганцям, ліквідаторам аварії на ЧАЕС, жертвам голодомору 1932–33, стелу на честь 65-го гвардій. міномет. полку та 143-ї і 280-ї стрілец. дивізій.

Серед. видат. уродженців – культ.-осв. діяч М. Парпура (19 ст.); історик літ-ри, поет, бібліограф, текстолог, чл.-кор. РАН С. Пономарьов, історик, бібліограф, демограф В. Різниченко, хірург-онколог, акад. РАН, президент Рос. АМН М. Давидов, лікар-гігієніст, чл.-кор. АМН СРСР С. Черкинський, фахівець у галузі машинобудування, чл.-кор. АН УРСР М. Короткевич, біохімік, чл.-кор. АН УРСР А. Утєвський, фахівець у галузі динаміки транспорт. засобів, чл.-кор. НАНУ В. Ушкалов, фахівець у галузі зварювання А. Бондарев, фахівець у галузі енергетики Т. Губенко, хімік С. Іванов, фахівець у галузі кораблебудування Ю. Коробанов, фахівець у галузі буд-ва залізниць М. Курган, математик А. Левитська, фізики Г. Пека, Л. Слюсаренко, Ю. Філатов, фахівець у галузі механізації с. госп-ва В. Тарасенко, фахівець у галузі радіозв’язку С. Федосов, фахівець у галузі руйнування гірських порід В. Царицин, геолог, стратиграф-палеонтолог В. Янко, економісти В. Зимовець, С. Сіденко, правознавець С. Братусь, історики Р. Киричок, Ю. Курносов, лікарі- невропатологи Л. Алєєв, Г. Дінабурґ, лікар-хірург М. Велигоцький, лікарі-гігієністи В. Журавель, С. Радченко, ортопед-травматолог К. Сиваш; письменники О. Башкирова, Г. Єлишевич, Л. Смілянський, О. Соколовський, літературознавець, перекладач Ю. Назаренко; мистецтвознавець, художник, засл. діяч мист-в УРСР Н. Велігоцька, художники М. Вайнштейн, І. Лєнчик, А. Сологуб, Н. Сомко, Н. Сиротенко, С. Ярешко, художник театру С. Йоффе, архітектор С. Корж; засл. арт. УРСР – режисер Г. Воловик, актриса О. Журавльова, співак В. Саєнко; тренери А. Єфремов (греко-рим. боротьба), В. Жураховський (веслування на байдарках і каное), спортсмени М. Майданова (біг), М. Міміашвілі (класична боротьба), І. Тельний (стрільба); Герої Рад. Союзу С. Проценко та Ю. Цитовський, повний кавалер ордена Слави С. Долговець. У с. Підлипне народилися лікар-гінеколог, громад. і церк. діяч А. Лисий, Герої Рад. Союзу В. Воронов і Г. Тхор. У К. бували Т. Шевченко, М. Гоголь, М. Коцюбинський, І. Рєпін, П. Чайковський. Місто описували М. Гоголь у повісті «Пропавшая грамота», Г. Квітка-Основ’яненко у повісті «Конотопська відьма» й істор. нарисі «Предание о Гаркуше», Н. Рибак у істор. романі «Переяславська рада». Улітку 1949 перед жит. у кінотеатрі ім. Воронцова та перед студентами учител. ін-ту виступав письменник- гуморист Остап Вишня (П. Губенко). У К. 1894–95 мешкав із батьками майбут. художник-авангардист світ. рівня К. Малевич; тут минули дит. роки поета М. Ігнатенка. З містом пов’язані життя та діяльність білорус. поета Ф. Богушевича (19 ст.), письменника О. Столбіна (працював дир. заг.-осв. школи), художника О. Гофмана (працював учителем малювання, керував студією образотвор. мист-ва; серед його учнів – засл. художники УРСР Є. Лученко та В. Масик), бандуриста О. Ковшара, Героїв Рад. Союзу О. Панова та Н. Волкової.

Літ.: Лазаревский А. Историко-статистические сведения о населенных местностях Конотопского уезда. К., 1890; Маленко Е. Е. и др. Конотоп: Путеводитель. Х., 1982; Конотопу – 350. К., 1987; Горобець В. М. Битва під Конотопом року 1659 // Розбудова держави. 1996. № 7; Конотопська битва 1659 року: Зб. наук. ст. К., 1996; Бульвінський А. Конотопська битва 1659 р. // УІЖ. 1998. № 3; Боришнєв В. О. Конотоп. Сторінки минулого. Конотоп, 2001.

Г. М. Василенко

Стаття оновлена: 2014