Конотоп

КОНОТО́П — місто обласного значе­н­ня Сумської області, райцентр. Конотоп. міській раді під­порядк. Під­липнен. сільс. рада (села Під­липне, Комсомольська Комуна, Лобківка). Знаходиться на р. Єзуч (притока Сейму, бас. Дніпра), за 250 км від Києва та за 129 км від обл. центру. Площа 40,32 км². Насел. 92 657 осіб (2001, складає 97,0 % до 1989), пере­важно українці. Залізнич. вузол, через який проходить 9-й між­нар. транс­порт. коридор, що забезпечує вантажні та пасажир. пере­везе­н­ня за 7-ма напрямами: Київ., Харків., Полтав., Моск., Курським (РФ), Гомел., Вітебським (обидва — Білорусь). Уперше зга­дано в писем. джерелах 1638. Деякі історики вважають, що К. як насел. пункт існував до монголо-татар. навали. За нар. пере­казами, під час пере­ходу татар. кін­ноти в цих місцях у не­прохід. болотах загинуло багато коней і воїнів, тому й місцевість стали називати конотопом. Побутує твердже­н­ня, що назва міста походить від р. Конотопка, яка протікала неподалік, а пізніше висохла. Тут у 2-й пол. 1630-х рр. на місці прожива­н­ня пере­селенців із Прав­обереж. України польс. уряд спорудив фортецю, яка була опор. пунктом на прикордон­ні з Рос. державою. 1643 у К. створ. митницю. Від 1648 — сотен­не містечко Ніжин. полку. Жит. брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького. Під час укр.-рос. війни 1658–59 К. витримав 70-денну (травень–липень 1659) облогу 100-тис. рос. армії під командува­н­ням князів О. Трубецького, С. Пожарського, Г. Ромо­дановського та загонів укр. опозиції наказ. геть­мана І. Без­палого. Оборону утримувало укр. військо (4–5 тис.) на чолі з ніжин. полковником Г. Гуляницьким. Вимушена затримка рос. військ під К. дала змогу геть­ману І. Виговському мобілізувати укр. військо в Прав­обереж. Україні та залучити на­ймані загони іноземців (разом бл. 60 тис.) і 40-тис. військо крим. хана Мух­хамед-Ґірея ІV. 28–29 червня (8–9 липня) 1659 від­булася Конотоп. битва, у ході якої козац.-татар. військо здобуло пере­могу. Імітувавши втечу, козаки заманили росіян у заздалегідь під­готовлену пастку. За­знавши величез. втрат, рос. військо зняло облогу К. і від­ступило, однак І. Виговський не зміг скори­статися пере­могою через громадян. війну в Україні. Результати битви мали широкий резонанс у Європі та Москві. 1666 у К. налічувалося 474 двори. 17(27) червня 1672 у Козацькій Діброві побл. м-ка від­булася ген. козац. рада, на якій обрано геть­маном І. Самойловича та під­писано Конотоп. стат­ті (угода між Військом Запорозьким і Моск. державою; складалися з 10-ти пунктів, які по­вторювали Глухів. стат­ті 1669 з подальшим обмеже­н­ням прав України, зокрема у зовн. політиці). У 1780-х рр. в околицях К. діяв пов­стан. загін, який очолював С. Гаркуша. 1782–96 — повіт. місто Новгород-Сівер. намісництва, 1796–1802 — Малорос., від 1802 — Черніг. губ. 1868 споруджено перший залізнич. вокзал, паровозне депо, залізничні майстерні, а в на­ступ. році прокладено Курсько-Київ. залізницю.

На­прикінці 19 ст. у К. побудовано чавуноливар., ресор. і цегл. заводи, а на поч. 20 ст. працювало 35 пром. під­приємств. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. Жит. потерпали від голодомору 1932–33 (кількість встановлених жертв — 132), за­знали сталін. ре­пресій. Від 1923 — райцентр, 1923–30 — центр округи. На час створе­н­ня Конотоп. округа налічувала 11, 1925 — 15 (199 сільс. рад; насел. 588 тис. осіб) р-нів. 1932–39 — у складі Черніг., від 1939 — Сум. обл. Від­тоді ж — місто обл. значе­н­ня. Від 7 вересня 1941 до 6 вересня 1943 — під нім.-фашист. окупацією. Нацисти вбили 2870 жит., 27 тис. військовополонених, 1100 осіб вивезли на примус. роботи до Німеч­чини. В околицях міста діяв партизан. загін (командир — Ф. Канавець), що входив до партизан. зʼ­єд­на­н­ня під командува­н­ням С. Ковпака. 1960 у К. зʼявився перший у СРСР телецентр рай. рівня. 1897 мешкало бл. 19,4 тис., 1939 — 45,9 тис., 1959 — 54,1 тис., 1979 — 82,3 тис., 1989 — 95,5 тис., 1998 — 97,2 тис. осіб. Нині К. — один із найбільших пром. центрів Сумщини. На тер. міста працюють бл. 20 великих пром. під­приємств різних галузей економіки. Найбільша питома вага у заг. обсягах виробництва належить під­приємствам «Мотордеталь-Конотоп» (40,7 %), «Авіакон» (12,7 %), «Конотопмʼясо» (12,7 %), «Червоний металіст» (9,7 %). У К. — індустр.-пед. і політех. технікуми й ін­ститут Сум. університету, філії Європ. університету та Між­регіон. академії упр. персоналом, профес. училище № 4, ПТУ № 20, профес. ліцей; г-зія, навч.-вихов. комплекс, 1 школа 1-го, 2 — 2–3-го, 9 — 1–3-го ступ., вечірня школа 1–3 ступ., 13 дитсадків; 2 ДЮСШ, станції юних натуралістів, техніків і туристів, центр дит.-юнац. творчості; Конотопський крає­знавчий музей ім. О. Лазаревського, музей-садиба М. Драгомирова та музей авіації, центр. міська б-ка, центр. дит. б-ка, міська бібліотека для дорослих, міська дит. б-ка, міські Будинки культури «Зоряний» і «Сучасник», центр культури та до­зві­л­ля «Кінотеатр “Мир”», 2 дит. муз. школи, дит. школа мистецтв; центр. рай. лікарня, від­ділк. лікарня Пд.-Зх. залізниці; від­діл. 10-ти банків. Виходить г. «Конотопський край». Для занять фіз. культурою та спортом діють 2 стадіони, 22 спорт. зали, стрілк. тир, басейн, 4 футбол. поля, 32 спорт. май­данчики. Функціонують реліг. громади УПЦ МП, УПЦ КП, свідків Єгови, адвентистів сьомого дня, євангел. християн-баптистів, християн віри євангельської. У К. є р-ни зі старою та колорит. забудовою. Дуже багато деревʼяних будинків із рідкіс. для Над­дні­прянщини вікон­ницями. Збереглася садиба, яку звів у 19 ст. військ. діяч, публіцист М. Драгомиров (народився побл. К.; був прообразом отамана І. Сірка в картині І. Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану», 1878–91). Загиблих у Конотоп. битві козаків з обох сторін поховали в одній брат. могилі, а на її місці по­ставили церкву на честь 40-ка мучеників Сева­стійських. Нині там знаходиться церква Вознесі­н­ня Господнього, яку в пізньокласицистич. архіт. формах споруджено в період від 1824 до 1846 на кошти І. Драгомирова (батько М. Драгомирова). Однією з най­старіших деревʼяних і унікал. для Сумщини є Свято-Микол. церква (1891). Міста-по­братими: Мездра (Болгарія), Дмитрієв (Курська обл., РФ). Встановлено памʼятники Т. Шевченку, О. Пушкіну, погру­д­дя М. Драгомирова, рев. діячів Івана та Степана Радченків (народилися у К.), монумент футболістам, памʼятні знаки воїнам-афганцям, ліквідаторам аварії на ЧАЕС, жертвам голодомору 1932–33, стелу на честь 65-го гвардій. міномет. полку та 143-ї і 280-ї стрілец. дивізій.

Серед. видат. уродженців — культ.-осв. діяч М. Парпура (19 ст.); історик літ-ри, поет, бібліо­граф, текс­толог, чл.-кор. РАН С. Пономарьов, історик, бібліо­граф, демо­граф В. Різниченко, хірург-онколог, академік РАН, президент Рос. АМН М. Давидов, лікар-гігієніст, чл.-кор. АМН СРСР С. Черкинський, фахівець у галузі машинобудува­н­ня, чл.-кор. АН УРСР М. Короткевич, біо­хімік, чл.-кор. АН УРСР А. Утєвський, фахівець у галузі динаміки транс­порт. засобів, чл.-кор. НАНУ В. Ушкалов, фахівець у галузі зварюва­н­ня А. Бондарев, фахівець у галузі енергетики Т. Губенко, хімік С. Іванов, фахівець у галузі кораблебудува­н­ня Ю. Коробанов, фахівець у галузі будівництва залізниць М. Курган, математик А. Левитська, фізики Г. Пека, Л. Слюсаренко, Ю. Філатов, фахівець у галузі механізації с. господарства В. Тарасенко, фахівець у галузі радіозвʼязку С. Федосов, фахівець у галузі руйнува­н­ня гірських порід В. Царицин, геолог, страти­граф-палеонтолог В. Янко, економісти В. Зимовець, С. Сіденко, право­знавець С. Братусь, історики Р. Киричок, Ю. Курносов, лікарі- невропатологи Л. Алєєв, Г. Дінабурґ, лікар-хірург М. Велигоцький, лікарі-гігієністи В. Журавель, С. Радченко, ортопед-травматолог К. Сиваш; письмен­ники О. Башкирова, Г. Єлишевич, Л. Смілянський, О. Соколовський, літературо­знавець, пере­кладач Ю. Назаренко; мистецтво­знавець, художник, засл. діяч мистецтв УРСР Н. Велігоцька, художники М. Вайнштейн, І. Лєнчик, А. Сологуб, Н. Сомко, Н. Сиротенко, С. Ярешко, художник театру С. Йоффе, архітектор С. Корж; засл. арт. УРСР — режисер Г. Воловик, актриса О. Журавльова, спів­ак В. Саєнко; тренери А. Єфремов (греко-рим. боротьба), В. Жураховський (веслува­н­ня на байдарках і каное), спортс­мени М. Май­данова (біг), М. Міміашвілі (класична боротьба), І. Тельний (стрільба); Герої Рад. Союзу С. Проценко та Ю. Цитовський, повний кавалер ордена Слави С. Долговець. У с. Під­липне народилися лікар-гін­еколог, громад. і церк. діяч А. Лисий, Герої Рад. Союзу В. Воронов і Г. Тхор. У К. бували Т. Шевченко, М. Гоголь, М. Коцюбинський, І. Рєпін, П. Чайковський. Місто описували М. Гоголь у повісті «Пропавшая грамота», Г. Квітка-Основʼяненко у повісті «Конотопська від­ьма» й істор. нарисі «Пре­дание о Гаркуше», Н. Рибак у істор. романі «Пере­яславська рада». Улітку 1949 перед жит. у кінотеатрі ім. Воронцова та перед студентами учител. ін­ституту ви­ступав письмен­ник- гуморист Остап Вишня (П. Губенко). У К. 1894–95 мешкав із батьками майбут. художник-авангардист світ. рівня К. Малевич; тут минули дит. роки поета М. Ігнатенка. З містом повʼязані життя та діяльність білорус. поета Ф. Богушевича (19 ст.), письмен­ника О. Столбіна (працював дир. заг.-осв. школи), художника О. Гофмана (працював учителем малюва­н­ня, керував студією образотвор. мистецтва; серед його учнів — засл. художники УРСР Є. Лученко та В. Масик), бандуриста О. Ковшара, Героїв Рад. Союзу О. Панова та Н. Волкової.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю