Конярство - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Конярство

КОНЯ́РСТВО – галузь тваринництва, що займається розведенням та вико­ристанням коней. Гол. напрями К.: племінне (кіннозаводство), користувал., спорт. і продуктив­не. Розводять 3 осн. типи коней: верховий, упряж. та ваговозний. У межах типів створ. по­­над 200 порід і пород. груп.

Зародилося К. у країнах Європи й Азії у 4 тис. до н. е., у 2 тис. до н. е. коні з’явилися в Африці, у 16 ст. їх завезено в Америку, у 18 ст. – в Австралію. Коней використовували у с.-г. і транспорт. роботах, під час воєн (кінну колісницю почали застосовувати на межі 3–2 тис. до н. е., скіфи використовували коней у 7–1 ст. до н. е.). Перші праці, прис­вяч. екстер’єру коней, датовані 2–1 тис. до н. е. (Ксенофонт, Ари­стотель, М.-Т. Варрон, Л. Ка­­лумелла). У Серед. Азії виведено перші породи верхових швид­­коалюр. коней: ахалтекінську (тер. сучас. Туркменістану, 4–3 ст. до н. е.), персидську (тер. сучас. Ірану, 2 тис. р. тому), арабську (Аравій. п-ів, 4–7 ст.), берберій­ську (узбережжя Марокко, Алжиру і Тунісу, 8 ст.), іомудську (тер. сучас. Туркменістану, 12–13 ст.). В арабській породі виділяють 3 внутр.-породні типи: сіглаві, кохейлан, хадбан; в ахал­­текінській – осн., серед., масив­­ний. 1927–28 К. Горєлов і Г. Неєлов зібрали усні перекази родоводів ахалтекінських коней, 1941 видано перший том племін. книги коней цієї породи. У межах арабської породи виведено андалузьку (Іспанія), лузітано (Португалія), ліпіціан (Австрія), шагію (Угорщина), чисто­кровну верхову (Англія), орловський рисак, орлово-ростопчин­ську верхову, стрілецьку (РФ), першерон і булонський ваговоз (Франція). Ахалтекінську породу використовували під час створення чистокровної верхової, карабаїрської (Узбекистан, Таджикистан), локайської (Таджи­кистан), кабардинської, карабаської (Кавказ), донської, тракененської, стрілецької (РФ) по­­рід. У Європі у 8–12 ст. провідне місце займав абориген. кінь ліс. типу, нащадок ліс. тарпана. У 12–14 ст., зважаючи на потреби у великому лицар. коні і полегшеному коні для кавалерії, розпочато схрещування місц. коней зі східними. У 17–18 ст. в Англії виведено англійську чистокровну породу коней (нині чистокровна верхова порода). 1751 започатковано вид. скакового календаря цієї породи, 1793 опубл. перший в історії тва­­ринництва том Держ. племін. кни­­ги. Новим елементом у техніці племін. роботи кін. 18 – поч. 19 ст. став регульований підбір з використанням різних ступ. спорідненого парування та прилит­тя крові. У той же період виведено спеціаліз. породи ваговозів – арденську, брабансонську (Бельгія), шайрську, суффолк, клейдесдаль (Англія); рисистих коней – норфолькську (Англія), англо-норманську (Франція), найшвидший у світі американсь­кий рисак (стандартбредна порода, США).

У дорев. Росії 84 % поголів’я коней належало селян. госп-вам і було безпородним. У 17 ст. виникли перші царські та помі­щиць­­кі, а у 18 ст. держ. кінні з-ди. Першу завод. породу коней – орловську рисисту – вивів граф О. Орлов-Чесменський на створ. ним першому в Росії кінному з-ді – Хрєновському (Воронез. губ., 1778). У 1839 видано першу племінну книгу орловської рисистої породи. На основі цієї породи створ. російська верхова (орлово-ростопчинська), росій­ський рисак. 1825 у м. Лебедянь (Тамбов. губ., нині Липец. обл., РФ) поміщики П. М’яснов, П. Му­­равйов, Д. Воєйков, І. Петровсь­кий створили перший іподром, де регулярно випробовували коней скакових і рисистих, а від 1840 – і ваговоз. порід. 1826 розпочало діяльність перше скакове т-во. 1829 аналогічні т-ва засн. у Ка­­теринославі (нині Дніпропетровськ), Херсоні, Сімферополі та Кишиневі, 1831 – у Москві, 1833 – в Одесі. 1834 організовано Моск. т-во любителів рисистого бігу, 1839 – Тульське т-во кінських ристалищ. Станом на 1845, у Росії нараховувалося 12 регуляр. іподромів. Знач. центром розвитку К. стала Слобожанщина: у 18 ст. тут створ. 5 держ. кінних з-дів, які функціонують і нині, – Лимарівський кін­ний завод, Стрілецький кінний завод, Деркульський кінний завод, Новоолександрівський кін­­ний завод та Дібрівський кінний завод; 1844–49 організовано Хар­ків., Херсон., Полтав., Черніг., Поділ. земські парувал. стайні (по 50–60 жеребців у кожній). Від кін. 18 ст. у Харкові функціонували 2 іподроми, завод. стай­ня Галті-Мора. 1916 у Росії налічувалося 38 млн голів коней (племінних – 0,86 %), в Україні – 6,4 млн (племінних – 13 %). Знач. внесок у становлення К. зробив проф. В. Всеволодов (1790–1863) – автор кн. «Наруж­ный осмотр (экстерьер) лошади» (1832) та «Курса скотоводства в 2 кн.» (1836–37; обидва – С.-Пе­тербург). Після 1-ї світ. вій­ни та воєн. дій 1918–20 пого­лів’я коней зменшилося вдвічі. До 1929 його майже відновлено (34,6 млн). Після 2-ї світ. війни воно становило 7,7 млн голів. До 2-ї пол. 20 ст. в СРСР нараховувалося вже 15 млн коней. Виведено нові породи – володимирівську ваговозну (затв. 1946), тюркську, будьоннівську (обидві – 1948), російську рисисту (1949), радянську ваговоз­ну, російську ваговозну (обидві – 1952). Від 1934 у племін. роботі систематично застосовують бо­­нітування. Серед видат. учених того часу – М. Щепкін, Є. Богданов, М. Юрасов, В. Вітт, а також П. Кулешов, М. Іванов (обґрунтував методики виведення нових порід, оцінювання плідни­ків за якістю нащадків), М. При­­дорогін (розробив принципи оці­­нювання с.-г. тварин за зовн. ви­­глядом, спосіб встановлення віку тварин, метод визначення маси тварин за промірами та використання промірів для характеристики інтер’єру), І. Іванов (про­­вів перші досліди зі штуч. запліднення коней).

У зв’язку із розформуванням ка­­валерії 1955, забезпеченням с. госп-ва мех. двигунами по­голів’я коней скоротилося до 5,6 млн. Найвищого рівня розвитку К. досягло у 1970–80-х рр. Галузі було властиве стабіл. зро­­стання осн. кількіс. і якіс. показ­ників. Спортсмени неодноразо­во ставали призерами на змаганнях із кінного спорту світ. та європ. рівнів. 1973–74 япон. вчені Н. Огурі та І. Цуцумі вперше трансплантували ембріон коня. 1982 у СРСР цей експеримент повторив С. Лебедєв. Того ж року у Японії отримано лоша з кріоконсервованого ембріона із застосуванням програмов. режиму охолодження. Дослідж. поліморфізму білків і систем крові коней, проведені Р. Дубровсь­кою, І. Стародумовим, Л. Храб­ровою, Є. Шемарикіним, В. Глаз­­ком, В. Тихоновим, довели існу­­вання вираженого внутр.-пород. різноманіття коней за низкою локусів структур. генів та 7 системами еритроцитар. антигенів. 1990 затв. українську верхову породу коней, яку використову­ють у класич. видах кінного спор­ту, а також для покращення користувал. коней. Великий попит вона має серед іноз. покупців. 1991 А. Колчинська запровадила метод інтервал. гіпоксич. трену­вання.

У 1990-х рр. у К. співіснували 2 протилежні течії: скорочення чи­­сельності поголів’я в госп-вах із держ. та колектив. формами власності і збільшення в одноосіб. госп-вах. Станом на 1999, в Україні кількість коней становила 721,3 тис. голів, зокрема в од­­ноосіб. користуванні – 357,4 тис. голів при щоріч. прирості бл. 40 тис. голів. 2011 в Україні функ­­ціонували 23 кінні з-ди, 70 плем­­ре­продукторів, які розводили 5185 голів племін. коней української верхової, чистокровної верхової, орловської і російсь­кої рисистої, тракененської та ново­олександрівської ваговозної порід. Осн. напрями сучас. К.: удосконалення племін. і спорт. якостей існуючих порід коней, розроблення методик швидкого відбору та підготовки коней для різних сфер використання. В Україні фахівців із К. готують Харків. зоовет. академія, Нац. ун-т біоресурсів і природокористування України (Київ), Луган. аграр. ун-т. Див. також Іпологія.

Літ.: Калинин В. И., Яковлев А. А. и др. Коневодство. Мос­ква, 1937; Витт В. О. Из истории русского коннозаводства. Создание новых пород лошадей на рубеже XVIII–XIX столетий. Мос­ква, 1952; Камбегов Б. Д. Коневодство и коннозаводство. Мос­ква, 1988; Волков Д. А. Украинская верховая // Коневодство и конный спорт. 1991. № 2; Герасимов В. И., Слинько В. Г., Пронь Е. В., Петрушко Н. П. Мировой генофонд лошадей и его использование. Х., 2011.

М. П. Петрушко, М. В. Луценко

Стаття оновлена: 2014