Коростень - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Коростень

КО́РОСТЕНЬ (до 1917 – Іскоростень) – місто обласного значення Житомирської області. Знаходиться на р. Уж (притока Прип’яті, бас. Дніпра), за 150 км від Києва, за 87 км від обл. центру та 60 км від кордону з Білоруссю. Пл. 33,85 км2. Насел. 66 669 осіб (2001, складає 92,1 % до 1989), переважно українці. Залізнич. вузол. 1887 на тер. сучас. міста вперше проведено археол. дослідж. під кер-вом Б. Антоновича. 1925 тут здійснював розкопки Ф. Козубовський (працював у К. учителем, інспектором нар. освіти, дир. окруж. музею крає­знавства). Від 2004 проводить дослідж. експедиція Ін-ту археології НАНУ (Київ) на чолі з Б. Звіздецьким. У місті та його околицях знайдено ка­­м’я­­ні знаряддя праці, виготовлені понад 10 тис. р. тому, виявлено неоліт. поселення, майстерні епохи бронзи. На місці К. існували 3 ізольов. одне від одного городища, 2 з них – 8 – серед. 10 ст., третє – 8–13 ст. (їхня пл. 0,45, 0,05 і 1 га відповідно). Вони є археол. еквівалентами літопис. Іскоростеня (І.). Це ста­­родавнє місто вперше згадується в «Повісті минулих літ» під 945 у зв’язку з убивством древлянами київ. князя Ігоря Старого за перевищення норми стя­гнення щоріч. податку (насправді загинув восени 944; його могила знаходиться у с. Полісь­­ке Коростен. р-ну). 946 його дружина – княгиня Ольга – спалила І. Загалом древлян. земля одна з перших увійшла до складу Київ. Русі. 907 древляни брали участь у перемож. поході князя Олега на Візантію. За одним із тверджень, назва міста походить від імені язичниц. бо­­га Сонця – Хорса (Корса). За ін. версією, назване так тому, що було обнесене дубовим необтесаним (з корою) частоколом (І. – «із кори на стіні»). Під час монголо-татар. навали місцевість була спустошена, згодом заросла лісом. Відродження почалося за литов. доби, наприкінці 14 ст. ці землі входили до Овруц. пов. Київ. воєводства. Великий князь литовський Ольґерд подарував їх своєму воїну Тереху. Від 1586 – у власності шляхтича П. Мержевицького (одружився з однією зі спадкоємниць Тереха). Він одержав від польс. короля Сиґізмунда ІІІ Вази дозвіл на заснування тут м-ка та буд-во укріплення для оборони від татар. 1589 споруджено замок. 1598 І. надано Маґдебур. право. Жит. брали участь у Визв. вій­ні під проводом Б. Хмельницького. 1649 козац. загін Гераськи здобув м-ко та знищив його укріплення. За Андрусів. перемир’ям 1667 І. повернуто Польщі. Від Мержевицьких м-ко успадкували монахи-кармеліти, які 1761 продали його. Відтоді багато разів змінювало власника. 1750 у око­­лицях діяв гайдамац. загін І. По­­доляки. Після 2-го поділу Польщі 1793 І. відійшов до Рос. імперії. Від 1793 – у складі Ізя­слав., від 1795 – Волин. намісництва. Від 1797 – волос. центр Овруц. пов. Волин. губ. У 2-й пол. 19 ст. було 102 двори, мешкало 1028 осіб. 1902 у І. прокладено залізницю Київ–Ковель, що сприяло екон. розвитку. 1916 відкрито лінію залізниці до Житомира. Під час воєн. дій 1918–20 влада не­одно­разово змінювалася. У січні 1918, майже весь 1919 та у листопаді 1921 побл. К. відбувалися бої між Армією УНР і більшовиками. 1921 – центр повіту, 1923–30 та 1935–37 – округи. 1923–24 та від 1940 – райцентр. 1926 К. отримав статус міста. Від 1932 – у складі Київ., від 1937 – Житомир. обл. Жит. потерпали від голодомору 1932–33, зазнали сталін. репресій. Під час 2-ї світ. вій­ни тут створ. укріпрайон, який прикривав Ки­­їв; у липні–серпні 1941 та листопаді–грудні 1943 точилися запеклі бої. Від 7 серпня 1941 до 17 листопада 1943 та від 19 листопада до 28 грудня 1943 – під нім.-фашист. окупацією. Гітлерівці у місті розстріляли 16,7 тис. осіб, 1,8 тис. жит. вивезли на примус. роботи до Німеччини. Діяло підпілля. Після аварії на ЧАЕС 1986 – у зоні гарантованого добровіл. відселен­­ня. 1913 мешкало 3738, 1922 – 5399, 1926 – 9950, 1939 – бл. 30,8 тис., 1959 – 38 тис., 1979 – 65,3 тис., 1989 – 72,4 тис., 1998 – 65,7 тис. осіб. Міста-побратими: Світловодськ (Кіровогр. обл.), Мозир (Білорусь), Ноябрськ (РФ), Клобуцьк, Крас­­нік (обидва – Польща), Аненій Ной (Молдова). Є 3 геол. па­­м’ят­­ки природи місц. значення: Баранячі Лоби, Велетенські Котли, Ольжині Купальні. Місто лежить на одному з найбільших масивів інтрузив. порід УЩ (Коростен. плутон). Питома вага коростен. пром. підпр-в (маши­­нобудування, хім., буд., харч., лег­­кої пром-стей, полігр. вироб-ва) у заг.-обл. обсязі складає 9 %.

Тут працюють АТи – Коростенський завод дорожніх машин «Жовтнева кузня», Коростенсь­­кий завод хімічного машинобудування, Коростенський завод «Янтар», Коростенський машинобудівний завод, «Коростенський фарфор» (з підпр-вом по­­в’язана діяльність засл. діячів мист-в УРСР Миколи та Валентини Трегубових), «Коростень­­агромаш» (залізобетонна продукція), «Коростен. з-д залізобетон. шпал», «Коростен. кар’єр» (щебінь, декор. пісок, посипання для руберойду, бутовий камінь, відсів), «Коростен. фірма “Арсанія”» (текстил. продукція), «Льонок» (мотузки, шпагат), «Древ­­лянка» (кондитер. і макаронні вироби, плодово-ягідні ви­­на), «Коростен. м’ясокомбінат», «Коростен. хлібозавод»; мале колективне підпр-во «Друк» (по­­лігр. продукція); Коростен. навч.-вироб. підпр-во (низьковольтна апаратура, світлотех. обладнан­­ня). У К. – 14 заг.-осв. шкіл, навч.-вихов. комплекс «дитсадок-гім­­назія», вечірня та приватна шко­­ли, 12 дитсадків, тех. коледж, ПТУ № 6; 2 ДЮСШ, художня школа, школа мист-в, Будинок творчості школярів, станція юних техніків та натуралістів, відділ. Малої АН; 9 клуб. закладів, Коростенський крає­знав­­чий музей, військ.-істор. комплекс «Скеля», музеї локомотив. депо ст. Коростень, підпр-в «Коростен. фарфор» і «Коростен. з-д хім. машинобудування», центр. б-ка та її 8 філій, рай. б-ка; центр. міська та відділк. лікарні, міська, рай. і дит. поліклініки, міська та відділк. стоматол. поліклініки, міжрай. діагност. центр; 14 відділ. і 1 філія банків. установ. Є 3 парки. Виходять газети «Вечірній Коростень», «Древлянський край», «Іс­­коростень», «Нова доба», «Приватна газета»; діє ТРК «САМ». Щорічно відбуваються фестива­­лі: Всеукр. літ. «Просто на Покрову», автор. православ. пісні «Ранкова зірка» (25 липня) та дерунів (3-я субота вересня; є пам’ятник деруну). Діють реліг. громади УПЦ МП, УПЦ КП, РКЦ, свідків Єгови, юдеїв, адвентистів сьомого дня, євангел. християн-баптистів, християн віри єван­гельської.

Пам’ятки арх-ри: робітничий клуб (1925–27), ок­­руж­на лікарня (1927), труд. шко­­ла (1927–28), окруж. суд (1928–30), житл. будинки на вул. М. Грушев­ського, № 18 (1950) та І. Фран­ка, № 3а (1951), школа фаб­рич­но-завод. навчання (1952). Вста­новлено пам’ятники княгині Оль­­зі, князю Малу, Т. Шев­­ченку, М. Островському, М. Щор­­су, Л. Табукашвілі (був нач. коростен. ревкому), зачинателям все­укр. страйку залізничників, ком­сомольцям 20-х рр., загиб­­лим під час 2-ї світ. вій­ни (2), на честь 40-річчя Перемоги, бойової Слави; скульптуру Покрова Божої Матері; погруддя Б. Хмель­­ницького, С. Козака; пам’ятні зна­­ки до 10-річчя Чорнобил. тра­­ге­­дії, на честь 1300-річчя К., 2000-річчя Різдва Христового, 420-річчя надання Маґдебур. права, в пам’ять жертв голодомору 1932–33, бійців 236-ї гвард. дивізії, робітників, які загинули під час 2-ї світ. вій­ни, на відзнаку працівників Коростен. вузла зв’язку, з нагоди затвердження тризуба гербом України; обеліски воїнам-афганцям і жертвам фашизму; барельєф на честь вченого-фортифікатора, Героя Рад. Союзу Д. Карбишева (більшість виконані А. Футерманом,І. Зарічним і В. Козиренком). Серед видат. уродженців – економіст, дійс. чл. НААНУ Ю. Лу­­пенко, фахівець у галузі електроніки В. Антонець, фахівець у галузі енергетики В. Дерзсь­­кий, фахівець у галузі порошк. металургії В. Каташинський, фахівець у галузі ракет. техніки І. Лєпєскін, фахівець у галузі теп­­лофізики М. Нікітенко, матеріалознавець О. Пилянкевич, фахівець у галузі хім. технології в’яжучих матеріалів А. Салєй, біолог-цитолог Н. Білявська, хімік Л. Дегтярьов, лікар-оториноларинголог В. Кіщук, лікар-радіолог Н. Танасічук-Гажієва, лікар-гігієніст Л. Шафран, мовознавець О. Мороховський, літературознавець В. Шевчук; поетеса О. Будникова, письмен­­ники, журналісти В. Васильчук, Л. Даєн, В. Нечипоренко, радіо­журналістка А. Вишнева; художниця театру та кіно С. Гриньова, графік К. Радько, скульп­торка Л. Сабанєєва, живописець П. Вознюк; співак, нар. арт. України В. Дубок, хор. диригент, засл. арт. України В. Ка­­чнов, композитор, диригент, ба­­яніст А. Білошицький; легкоатлет І. Горбенко (стрибки у дов­­жину, метання списа), спортсмен (су­часне п’ятиборство), фа­­хівець у галузі фіз. виховання та спорту М. Данилко; двічі Герой Рад. Союзу, Нар. Герой Югославії С. Козак, Герой Рад. Союзу П. Козаченко, Герой РФ Ю. Ша­­дура (загинув у м. Грозний, Чечня, РФ; похов. у К.); рекордс­мен Книги рекордів Ґін­­неса (за створення найбільшої в світі ме­­зузи – прикріплюваний до зовн. одвірка сувій пергаменту з частиною тексту молитви Шма) А. Борщевський. У Коростен. муз. школі працював циган. поет, перекладач, композитор Міха Козимиренко. У К. мешкав і похо­ваний Герой Рад. Союзу Т. Краля.

Літ.: Козубовський Ф. А. Записки про досліди археологічні коло м. Коростеня року 1925. Коростень, 1926; Дьячков И. А. Краткая история Коростенского отделения Юго-Западной же­­лезной дороги. Коростень, 1962; Коростень: Фотоальбом. К., 1986; Звіздецький Б. А., Польгуй В. І. Стародавній Іскоростень за матеріалами розвідки 1994 // Мат. та тези наук. конф. до 130-річчя Житомир. краєзн. музею, 11–13 жовт. 1995. Ж., 1995; Москаленко В. Книга про Коростень. Л., 2003; Коростень. Обличчя міста. К., 2005; Коростень: Туристичний інформатор. Коростень, 2009; Иванов С. И. Очерки по истории города Коростеня. Коростень, 2010.

В. В. Москаленко

Стаття оновлена: 2014