Закарпатський обласний державний російський драматичний театр - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Закарпатський обласний державний російський драматичний театр

ЗАКАРПА́ТСЬКИЙ ОБЛАСНИ́Й ДЕРЖА́ВНИЙ РОСІ́ЙСЬКИЙ ДРАМАТИ́ЧНИЙ ТЕА́ТР – культурно-освітня установа. Засн. 1947 як Білгород-Дністров. рос. драм. театр на базі 1-го Бессараб. рос. драм. театру «Новий Аккерман» (створ. 1902 у м. Аккерман, нині Білгород-Дністровський), на сцені якого проходили гастролі братів Тобілевичів, творчі вечори М. Кропивницького. Відкрився виставою «Полководець Суворов» І. Бехтерева, А. Розумовського. 1947 переведений до м. Мукачеве як Закарп. обл. рос. драм. театр (до 1965, 1972–99). У 1965–72 – Мукачів. філія Закарп. укр. муз.-драм. театру, 1999–2004 – Мукачів. рос. драм. театр. Від 2004 – сучасна назва. У репертуарі – «Безприданниця» О. Островського (1948), «Сон князя Святослава» (1954), «Лис Микита» (2008) за І. Франком, «Учитель танців» Лопе де Веґи (1959), «Втрачений син» О. Арбузова (1961), «Піднята цілина» за М. Шолоховим (1963), «Тартюф» Ж.-Б. Мольєра (1972), «Єгор Буличов» М. Горького (1980), «Собаче серце» М. Булгакова (1988), «Хто боїться Вірджинії Вульф?» Е. Олбі (1991), «Лісова пісня» Лесі Українки (2003), «Живий труп» за Л. Толстим (2007), «Птах Фенікс» М. Коляди (2009). Від часу заснування у театрі працювали актори О. Єгоров, І. Золотих, О. та Н. Малинські, О. Маркелова, Д. Радлов, А. Тарський, згодом – Л. Аркадьєва, З. Бобришева, В. Кашуба, В. Столяров, нині – В. Куниця, Г. Кутасевич, Л. Пирогова, В. Фурдь та ін. Творче обличчя театру формували гол. реж. Г. Готарський, С. Нижня, Г. Музика, Д. Ляховецький, О. Король, Ю. Горуля, Ю. Фекета; режисер. постановки здійснювали також В. Курінний, В. Марінін, В. Сурков, В. Федоров, М. Шамраєв, С. Шпанов. У різний час гол. художниками театру були М. Зелінський, А. Пеньковський. На базі театру проводиться міжнар. фестиваль етніч. театрів нац. меншин України, країн СНД та єврорегіону «Етно–Діа–Сфера» (від 2006). Дир. і худож. кер. – Ю. Шутюк (1979–96, від 2000), гол. реж. – Є. Тищук (від 2000).

В. В. Далекорій

Стаття оновлена: 2010