Закон Божий - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Закон Божий

ЗАКО́Н БО́ЖИЙ – релігійне вчення, яке подає своїм прихильникам обов’язкові правила життя й діяльності; навчальний предмет про головні положення конкретної релігії, її історію, особливості богослужіння, етичні норми тощо. Нині це поняття застосовують до предмету вивчення основ православ. віри, в ін. християн. конфесіях вживають «катехізис» (від грец. ϰατήχησις – усне повчання, настанова) – стислий чіткий виклад догм (див. Догмати релігійні) та моралі християнства. З. Б. у християн. Церкві як навч. предмет постав на початку її існування, коли кожен, хто вступав у Церкву і мав охреститися, проходив катехізацію. Пам’ятками катехізації давньої Церкви служать повчання св. Кирила Єрусалимського (4 ст.), «Оголошене слово» св. Григорія Ниського; існували також твори з методики катехізації, створ. св. Іоаном Златоустом і блаженним Авґустином. Від 8 ст. у Сх. Церкві вживали виклад віри св. Іоана Дамаскина з наукою про Бога, таїнства з поясненням церк. догматів. У християн. країнах елементи З. Б. здавна були присутні в процесі навч. та виховання у школі й поза її межами (дітей навчали осн. догматам і молитвам, правилам поведінки у Церкві тощо). Зокрема в букварях, виданих І. Федоровим (Л., 1576; Острог, 1578), була вміщена молитва «Отче наш». Реформація визнала дану проблему особливо актуальною. Так, М. Лютер склав «Der kleine Catechismus» («Малий катехізис», 1559), що слугував для катехізації в протестант. Німеччині. У міру того, як з’являлися нові протестант. номінації, виходили відповідні катехізиси для кожної з цих конфесій. У відповідь Катол. Церква 1566 створила «Catechismus Romanus…», який у скорочених і популяр. версіях широко застосов. в процесі шкіл. навч. та виховання. Особл. успіх мав катехізис Й. Дегарба (1847), переклад. 13-ма мовами і надрук. численними накладами. 1905 рим. папа Пій Х видав «Compendio della dottrina christiana» («Компендіум християнської доктрини»). У Сх. Європі перші спроби укладення православ. катехізису належать братам Зизаніям-Тустановським: Степан видав невеликий «Катехизис» (Вільно, 1595), який, проте, не зберігся; Леонтій на поч. 17 ст. написав великий «Катехизис» (вид. у Москві 1627), що містив низку суперечливих православ. догматиці тверджень. Створити катехізис намагалися також М. Смотрицький і С. Косів. Тоді ж, наприкінці 16 ст., створ. греко-катол. катехізис, що належав перу Й. Кунцевича (канонізов. РКЦ 1867), а також кальвініст. С. Будного (1562). Першим же загальновизнаним православ. катехізисом і водночас підручником із З. Б. стало «Orthodoxa Confessio Fidei» («Православне сповідання віри», 1640), укладене П. Могилою спільно з ректором Київ. колегіуму І. Трофимовичем-Козловським і 1643 ухвалене чотирма православ. патріархами: Партенієм Константинопольським, Йоанникієм Александрійським, Макарієм Антіохійським, Паїсієм Єрусалимським (моск. патріарх визнав його пізніше), – а 1646 видане у Києво-Печер. друкарні. Ним керувалися надалі у навч. процесі, при написанні менших за обсягом посібників, як-от, «Виклад о Церкві святій» (1667) ректора Київ. колегіуму Ф. Софоновича. Загалом Київ. колегіум, як і його попередниця Остроз. академія, та Черніг. і Переяслав. колегіуми підготували значну кількість викладачів-катехізаторів. Не випадково П. Алеппський, супроводжуючи свого батька, антіохій. патріарха Макарія III, до Москви 1654–56, відзначив добре знання основ православ. віри та церк. співів жителями Гетьманщини, навіть дітьми. На основі «Православного сповідання віри» вихованець Київ. колегіуму Ф. Прокопович створив перший у Рос. імперії підручник власне з З. Б., який містив, крім абетки та гол. молитов, стислий катехізис – найголовніші догмати віри та 10 заповідей Господніх. Вивчення З. Б. стало обов’язковим у Рос. імперії, а згідно з указом Правительствуючого Сенату від 20 квітня 1743 дворяни та люди різних чинів мали навчати своїх дітей абетці і катехізису. Це підтвердили й укази імператриці Катерини II. Від 1786 у нар. уч-щах вивчали й священну історію. У 19 ст. остаточно усталився заг. зміст шкіл. курсу З. Б., програма якого час від часу оновлювалася, зокрема 1819 вилучено запровадж. Катериною II філос.-моралізатор. твір «О должностяхъ человѣка и гражданина…» І. Фельбіґера (1786). Вагому роль у цей час відіграли нові підручники з З. Б., напис. моск. митрополитом Філаретом (Дроздовим), – «Пространный христіанскій катихизисъ…» (1823), «Начатки христианскаго ученія…» (1828; у них значне місце займали церк.-догмат. матеріали), – на підставі яких укладали популярні посібники з З. Б. Своє значення мали й праці з методики викладання З. Б., напис. законовчителем майбут. імператора Олександра II Г. Павським, який узгодив програму курсу з віковими особливостями учнів (у роботі з дітьми наголошено на вивченні молитов, житій святих, церк. таїнств і обрядів; з юнаками – на вивченні церк. догматів тощо), але ця програма, незважаючи на її підтримку поетом і вихователем царських дітей В. Жуковським, не була прийнята офіційно. Під впливом реформ 1860-х рр., а особливо Рос. революції 1905–07, були внесені зміни й у справу викладання З. Б. Ще у 1870-х рр. створ. нові програми, з’явилися нові підручники, зокрема Г. Титова («Уроки по православному катехизису»), П. Смирнова («Изложение христианской православной веры»), Г. Лаврова («Записки по предмету Закона Божия»), І. Зоркевича («Очерк учения христианской веры»). 1909 відбувся Всерос. з’їзд законовчителів серед. навч. закладів для обговорення проблеми кращого вивчення З. Б., і на підставі його ухвал Священ. Синод запровадив 1910 єдиний обов’язк. курс із З. Б., що передбачав вивчення священ. історії, Старого й Нового Завітів, вчення про богослужіння, розгорнутого катехізису та історії Церкви – Вселенської і вітчизняної. Тоді ж створ. нове покоління підручників, найкращими з яких були книги священиків І. Антонова, І. Виноградова, П. Смирнова, Д. Соколова та ін. Процес удосконалення предмета З. Б. перервано після більшов. перевороту 1917. 23 жовтня 1918 РНК РСФРР прийняла декрет «Про відділення церкви від держави і школи від церкви», який означав кардинал. зміни в становищі Церкви, що стала об’єктом гонінь і погромів з боку держави. З. Б. заборонено викладати в школах та ін. навч. закладах (за винятком суто церковних), а створення незалеж. від держави мережі дит. освіт. закладів було неможливим. Тільки в роки певного пом’якшення курсу рад. влади щодо Церкви (1941–42) З. Б. стали викладати у відновл. духов. семінаріях. У заг.-освіт. школах його вивчали тільки за межами СРСР, насамперед на зх.-укр. та зх.-білорус. землях, що перебували у складі Польщі, і на еміграції (Арґентина, Бразилія, Канада, США та ін.). У Конституції Польщі 1921 ухвалено обов’язковість предмета «Релігія» для учнів усіх початк. нар. шкіл. «Тимчасові правила» про відношення уряду Польщі до Православ. Церкви від 30 січня 1922 встановили, що З. Б. для учнів православ. віри має провадитися їхньою рідною мовою, проте новими правилами від 10 грудня 1938 це положення ліквідоване. У 1930-х рр. із Синодал. друкарні Польс. Автокефал. Православ. Церкви вийшли укр. мовою підручники із З. Б. для різних класів шкіл, написані, зокрема, О. Лотоцьким. З поч. 2-ї світ. війни на зх.-укр. землях (за винятком Холмщини, Підляшшя, Перемишльщини й Лемківщини) рад. влада заборонила викладання З. Б., а після війни його могли провадити тільки у нечислен. духов. семінаріях. На еміграції, насамперед у Канаді, особливо значну роль у популяризації З. Б. відіграв митрополит Іларіон (Огієнко). Досить оперативно на еміграції діяла й УГКЦ, на підставі рішень 2-го Ватикан. собору (1962–65) Вид-во отців Василіян надрукувало кн. о. Ю. Катрія «Пізнай свій обряд» (Ню Йорк; Торонто, 1976), у якій розповідалося про літургій. рік і значення кожного з його циклів (ч. 1) та осн. церк. свята (ч. 2). Ця книга здобула значну популярність і в незалеж. Україні. У часи перебудови піддано публ. критиці стан духов. життя в СРСР, постали питання, зокрема, про занепад сусп. моралі, необхідність вирішення проблеми виховання молоді і, у зв’язку з цим, про відродження християн. цінностей, запровадження в життя проголош. Конституцією УРСР 1978 принципу свободи совісті, а також і викладання З. Б. в школах хоча б на факультат. засадах. З цією метою розпочато перевидання підручників з З. Б., стали виникати курси підготовки викладачів цієї дисципліни при церк. парафіях. З розпадом СРСР і становленням незалеж. України церк. життя відродилося, віруючі громадяни дедалі активніше домагаються запровадження предмету З. Б. у школі. Протестант. конфесії також активно використовують для катехізації власне богослужіння, видають значну кількість відповідної літ-ри, створюють навч. відеофільми, проводять лекторії тощо. Церква наполегливо виступає в обороні прав віруючих і за надання їм рівних з атеїстами можливостей у вихованні дітей згідно з побажаннями батьків.

Літ.: Катехизис Петра Могили. К.; Париж, 1996; Власовський І. Нарис історії Української Православної Церкви. Т. 1–3. К., 1998; Маурітссон М. Католицьке віровчення. К., 1998; Закон Божий. К., 2003.

Ю. А. Мицик

Стаття оновлена: 2010