Закон Божий

Визначення і загальна характеристика

ЗАКО́Н БО́ЖИЙ — релігійне вче­н­ня, яке подає своїм прихильникам обовʼязкові правила життя й діяльності; на­вчальний предмет про головні положе­н­ня конкретної релігії, її історію, особливості богослужі­н­ня, етичні норми тощо. Нині це поня­т­тя за­стосовують до предмету ви­вче­н­ня основ православ. віри, в ін. християн. конфесіях вживають «катехізис» (від грец. ϰατήχησις — усне по­вча­н­ня, на­станова) — стислий чіткий виклад догм (див. Догмати релігійні) та моралі християнства. З. Б. у християн. Церкві як навч. предмет по­став на початку її існува­н­ня, коли кожен, хто вступав у Церкву і мав охреститися, проходив катехізацію. Памʼятками катехізації давньої Церкви служать по­вча­н­ня св. Кирила Єрусалимського (4 ст.), «Оголошене слово» св. Григорія Ниського; існували також твори з методики катехізації, створ. св. Іоаном Златоустом і блажен­ним Авґустином. Від 8 ст. у Сх. Церкві вживали виклад віри св. Іоана Дамаскина з наукою про Бога, таїнства з поясне­н­ням церк. догматів. У християн. країнах елементи З. Б. здавна були присутні в процесі навч. та вихова­н­ня у школі й поза її межами (дітей на­вчали осн. догматам і молитвам, правилам поведінки у Церкві тощо). Зокрема в букварях, ви­даних І. Федоровим (Л., 1576; Острог, 1578), була вміщена молитва «Отче наш». Реформація ви­знала дану про­блему особливо актуальною. Так, М. Лютер склав «Der kleine Catechismus» («Малий катехізис», 1559), що слугував для катехізації в проте­стант. Німеч­чині. У міру того, як зʼявлялися нові проте­стант. номінації, виходили від­повід­ні катехізиси для кожної з цих конфесій. У від­повідь Катол. Церква 1566 створила «Catechismus Romanus…», який у скорочених і популяр. версіях широко за­стосов. в процесі шкіл. навч. та вихова­н­ня. Особл. успіх мав катехізис Й. Дегарба (1847), пере­клад. 13-ма мовами і на­друк. числен­ними накладами. 1905 рим. папа Пій Х видав «Compendio della dottrina christiana» («Компендіум християнської доктрини»). У Сх. Європі перші спроби укладе­н­ня православ. катехізису належать братам Зизаніям-Тустановським: Степан видав невеликий «Катехизис» (Вільно, 1595), який, проте, не зберігся; Леонтій на поч. 17 ст. написав великий «Катехизис» (вид. у Москві 1627), що містив низку суперечливих православ. догматиці тверджень. Створити катехізис намагалися також М. Смотрицький і С. Косів. Тоді ж, на­прикінці 16 ст., створ. греко-катол. катехізис, що належав перу Й. Кунцевича (канонізов. РКЦ 1867), а також кальвініст. С. Будного (1562). Першим же загальнови­знаним православ. катехізисом і водночас під­ручником із З. Б. стало «Orthodoxa Confessio Fidei» («Православне сповіда­н­ня віри», 1640), укладене П. Могилою спільно з ректором Київ. колегіуму І. Трофимовичем-Козловським і 1643 ухвалене чотирма православ. патріархами: Партенієм Кон­стантинопольським, Йоан­никієм Александрійським, Макарієм Антіохійським, Паїсієм Єрусалимським (моск. патріарх ви­знав його пізніше), — а 1646 ви­дане у Києво-Печер. друкарні. Ним керувалися надалі у навч. процесі, при написан­ні менших за обсягом посібників, як-от, «Виклад о Церкві святій» (1667) ректора Київ. колегіуму Ф. Софоновича. Загалом Київ. колегіум, як і його попередниця Остроз. академія, та Черніг. і Пере­яслав. колегіуми під­готували значну кількість викладачів-катехізаторів. Не випадково П. Алеп­пський, су­проводжуючи свого батька, антіохій. патріарха Макарія III, до Москви 1654–56, від­значив добре зна­н­ня основ православ. віри та церк. спів­ів жителями Геть­манщини, навіть дітьми. На основі «Православного сповіда­н­ня віри» вихованець Київ. колегіуму Ф. Прокопович створив перший у Рос. імперії під­ручник власне з З. Б., який містив, крім абетки та гол. молитов, стислий катехізис — найголовніші догмати віри та 10 заповід­ей Господніх. Ви­вче­н­ня З. Б. стало обовʼязковим у Рос. імперії, а згідно з указом Правительствуючого Сенату від 20 квітня 1743 дворяни та люди різних чинів мали на­вчати своїх дітей абетці і катехізису. Це під­твердили й укази імператриці Катерини II. Від 1786 у нар. училищах ви­вчали й священ­ну історію. У 19 ст. остаточно усталився заг. зміст шкіл. курсу З. Б., про­грама якого час від часу оновлювалася, зокрема 1819 вилучено за­провадж. Катериною II філос.-моралізатор. твір «О должностяхъ человѣка и граж­данина…» І. Фельбіґера (1786). Вагому роль у цей час ві­діграли нові під­ручники з З. Б., напис. моск. митрополитом Філаретом (Дроздовим), — «Простран­ный христіанскій катихизисъ…» (1823), «Начатки христианскаго ученія…» (1828; у них значне місце за­ймали церк.-догмат. матеріали), — на під­ставі яких укладали популярні посібники з З. Б. Своє значе­н­ня мали й праці з методики викла­да­н­ня З. Б., напис. законовчителем майбут. імператора Олександра II Г. Павським, який узгодив про­граму курсу з віковими особливостями учнів (у роботі з дітьми наголошено на ви­вчен­ні молитов, житій святих, церк. таїнств і обрядів; з юнаками — на ви­вчен­ні церк. догматів тощо), але ця про­грама, не­зважаючи на її під­тримку поетом і вихователем царських дітей В. Жуковським, не була прийнята офіційно. Під впливом реформ 1860-х рр., а особливо Рос. революції 1905–07, були внесені зміни й у справу викла­да­н­ня З. Б. Ще у 1870-х рр. створ. нові про­грами, зʼявилися нові під­ручники, зокрема Г. Титова («Уроки по православному катехизису»), П. Смирнова («Изложение христианской православной веры»), Г. Лаврова («Записки по предмету Закона Божия»), І. Зоркевича («Очерк учения христианской веры»). 1909 від­бувся Всерос. зʼїзд законовчителів серед. навч. закладів для обговоре­н­ня про­блеми кращого ви­вче­н­ня З. Б., і на під­ставі його ухвал Священ. Синод за­провадив 1910 єдиний обовʼязк. курс із З. Б., що перед­бачав ви­вче­н­ня священ. історії, Старого й Нового Завітів, вче­н­ня про богослужі­н­ня, роз­горнутого катехізису та історії Церкви — Вселенської і вітчизняної. Тоді ж створ. нове поколі­н­ня під­ручників, найкращими з яких були книги священиків І. Антонова, І. Вино­градова, П. Смирнова, Д. Соколова та ін. Процес удосконале­н­ня предмета З. Б. пере­рвано після більшов. пере­вороту 1917. 23 жовтня 1918 РНК РСФРР прийняла декрет «Про від­діле­н­ня церкви від держави і школи від церкви», який означав кардинал. зміни в становищі Церкви, що стала обʼєктом гонінь і погромів з боку держави. З. Б. заборонено викладати в школах та ін. навч. закладах (за винятком суто церковних), а створе­н­ня незалеж. від держави мережі дит. освіт. закладів було неможливим. Тільки в роки певного помʼякше­н­ня курсу рад. влади щодо Церкви (1941–42) З. Б. стали викладати у від­новл. духов. семінаріях. У заг.-освіт. школах його ви­вчали тільки за межами СРСР, насамперед на зх.-укр. та зх.-білорус. землях, що пере­бували у складі Польщі, і на еміграції (Арґентина, Бразилія, Канада, США та ін.). У Кон­ституції Польщі 1921 ухвалено обовʼязковість предмета «Релігія» для учнів усіх початк. нар. шкіл. «Тимчасові правила» про від­ноше­н­ня уряду Польщі до Православ. Церкви від 30 січня 1922 встановили, що З. Б. для учнів православ. віри має провадитися їхньою рідною мовою, проте новими правилами від 10 грудня 1938 це положе­н­ня ліквідоване. У 1930-х рр. із Синодал. друкарні Польс. Автокефал. Православ. Церкви ви­йшли українською мовою під­ручники із З. Б. для різних класів шкіл, написані, зокрема, О. Лотоцьким. З поч. 2-ї світової війни на зх.-укр. землях (за винятком Холмщини, Під­ляш­шя, Пере­мишльщини й Лемківщини) рад. влада заборонила викла­да­н­ня З. Б., а після війни його могли провадити тільки у нечислен. духов. семінаріях. На еміграції, насамперед у Канаді, особливо значну роль у популяризації З. Б. ві­ді­грав митрополит Іларіон (Огієнко). Досить оперативно на еміграції діяла й УГКЦ, на під­ставі рішень 2-го Ватикан. собору (1962–65) Вид-во отців Василіян на­друкувало кн. о. Ю. Катрія «Пі­знай свій обряд» (Ню Йорк; Торонто, 1976), у якій роз­повід­алося про літургій. рік і значе­н­ня кожного з його циклів (ч. 1) та осн. церк. свята (ч. 2). Ця книга здобула значну популярність і в незалеж. Україні. У часи пере­будови під­дано публ. критиці стан духов. життя в СРСР, по­стали пита­н­ня, зокрема, про занепад сусп. моралі, необхідність виріше­н­ня про­блеми вихова­н­ня молоді і, у звʼязку з цим, про від­родже­н­ня християн. цін­ностей, за­провадже­н­ня в життя проголош. Кон­ституцією УРСР 1978 принципу свободи совісті, а також і викла­да­н­ня З. Б. в школах хоча б на факультат. засадах. З цією метою роз­почато пере­ви­да­н­ня під­ручників з З. Б., стали виникати курси під­готовки викладачів цієї дисципліни при церк. парафіях. З роз­падом СРСР і становле­н­ням незалеж. України церк. життя від­родилося, віруючі громадяни дедалі активніше домагаються за­провадже­н­ня предмету З. Б. у школі. Проте­стант. конфесії також активно використовують для катехізації власне богослужі­н­ня, видають значну кількість від­повід­ної літ-ри, створюють навч. ві­деофільми, проводять лекторії тощо. Церква наполегливо ви­ступає в обороні прав віруючих і за на­да­н­ня їм рівних з ате­їстами можливостей у вихован­ні дітей згідно з побажа­н­нями батьків.

Літ.: Катехизис Петра Могили. К.; Париж, 1996; Власовський І. Нарис історії Української Православної Церкви. Т. 1–3. К., 1998; Маурітс­сон М. Католицьке віровче­н­ня. К., 1998; Закон Божий. К., 2003.

Ю. А. Мицик

Завантажити статтю